***

Стоїть на причалі рибальськім Арго
в мережеві мушель і драми.
Як важко знайти нам порою того,
хто просто жив поруч із нами.

Ви чуєте музику через вікно
так живо, виразливо, просто.
Ви чуєте, в почву летить семено.
З народженням, Вольфгангу Моцарт.

Ведуть до небесних уяви земні,
а терен - надземна прикраса.
Все стало окрай, що було вдалині.
З побаченням, буря і натиск.

Ворота відкриті і сплять вартові,
кохання не знає умови.
Чому же так світло стає у пітьмі,
Ви знаєте? Да, "Сорокова...".

Ви чуєте? Да, сорокова...

симфонія, сороковій

Пам'ятаєш рікшу на вокзалі Кента?
Він читав нам віршик, що душа безсмертна,
що її латати можна хоч до краю -
нікотора втрата їй не угрожає.
Ти не пам'ятаєш. Кужелі-кужелі.
Інше щастя маєш у новій постелі.
Душам посполитих точно не минутись.
Скільки рук немитих до тих душ торкнутись.

Знаєш, я вагалась,
доки не збагнула

Ти пішов, хай буде.

Другие статьи в литературном дневнике:

• 24.09.2024. ***
• 23.09.2024. ***
• 22.09.2024. ***
• 18.09.2024. ***
• 17.09.2024. ***
• 16.09.2024. ***
• 15.09.2024. ***
• 14.09.2024. ***
• 13.09.2024. ***
• 10.09.2024. ***
• 09.09.2024. ***
• 08.09.2024. ***
• 07.09.2024. ***
• 05.09.2024. ***