Илахим, Игорь Литвиненко
Коли iз лiнi ю долi перетнулась лiнiя вогню
Илахим
Жив собі, як кажуть, на приколі -
«Може щось колись в собі зміню…»
Та коли із лінією долі
Перетнулась лінія вогню….
Скільки ж втрат шалених пережито,
Як же відкриття гірчать, ма бель!
Хоч би у яке ховався жито -
Звідти, як Пилип із конопель.
Випало життя в паскудну еру –
Начебто у Господа ще ті
Ціни за квиточок на прем'єру
Шоу «Апокаліпсис в житті».
Каже дехто: «Не тужи, козаче!
Все минає – то і це мине,
Аби шаровари від Версачі,
Пий «Шаблі», хай «Данхілл» з люльки тхне,
Плюс євроремонт для халабуди»…
Але ж ось іде в атаку зло.
Грець із ним – нехай мене не буде,
Аби все, що я люблю, було.
Солов'їність, радість, дух свободи.
Те, чим так щастило жити нам.
А хіба не щастя – вільний подих
Без подяк бандитам-дріб-панам?
Чи зарадять зараз ті напої?
Довезе до спокою авто?
Що з цього життя тоді з собою
Заберу? Чи там зустріне хто?
День пульсує вибухом у скроні.
Ніч - потоп всесвітнього багна.
Наче крила в рай – 2 похоронні
Рушники. Та чергова труна.
Знає Бог, що в світі справедливо.
Що за гра - життя? Смертельні го?
Змелеться все, кажуть, буде мливо.
Чи не з жита – сховища мого
Знов життєва правда мимоволі
Лізе просто в очі в стилі ню.
Це коли із лінією долі
Перетнулась лінія вогню.
© Copyright: Илахим, 2024
Свидетельство о публикации №124091200412
---
Невменяемый...
Чуть-Чуть Другой
За память меня обними, и - за душу:
За то - что руками обнять не смогла...
Как звёзды, насыпала шорохи в уши -
Не мне ли, из вёдер листвы - мушмула?
Настоян в губах - сок нетронутых вишен,
Послушай - мучача, сударыня, мисс:
Уже - как на Пасху яйцо, я расписан -
Чуть больше, чем старым врачом - эпикриз...
А ну, запиши меня в царство безумства -
Весёлой беды высочайший указ:
Я пью из бокала шампанское грусти -
Как взгляд - у посольства не поднятых глаз!
Не влага - а вечер стекает по вёслам,
Удавкой у лба - виснет волоса прядь...
Как будто патрон, я в патронник не дослан -
Ведь трудно до сердца - тоску досылать!
Любовь - с непривычки бывает едва-ли:
С чего же - друг другу, к реке - под откос,
Поля кукурузные передавали -
Ушибленный ветер - упавший с берёз?
На чёрной золе - слишком светится ворон,
Как будто тюрьма, держит буквы - тетрадь...
Я в бешенстве ласковом слишком покорен -
Чтоб между двух рифм - невменяемым стать!
Буянит ручей на краю водоспуска,
Построены фразы под знаменем слов...
Я, слишком больной в лепрозории чувства -
Поскольку - у рва многоточий здоров!
Чтоб нежность разбить, дайте - дайте мне в морду:
Лишь там - где туман заблудился в степи,
Я, правду подсовывал истине гордой -
Как будто мышьяк - кобелю на цепи...
Смотри: гениальность - безумию вровень,
И то, и другое - по сути одно...
Я, в чём-то несделанном слишком виновен -
Ведь скальпель вскрывал, как запястье - сукно!
По церкви - иконы идут на работу,
Чтоб сдохнуть - к суглинку прижался самшит...
Убейте меня: только дО-смерти, слёту -
Убейте - ведь я сам собою убит...
Другие статьи в литературном дневнике:
