Илахим
Помилився
Илахим
Так буває, що серце бодай у сміливця
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та зовсім не гріють.
Чи буває хоч раз у житті навпаки?
Се ля ві… хтось погребує пити з обличчя,
Хтось нап’ється водою хоч з вимитих ніг.
Так у мирні часи, так у ці войовничі,
Коли з неба не дощ дошкуляє, не сніг.
Коли дантовим пеклом стають всі лікарні.
І старих, і малечу ковтають гроби.
Все одно жіночки, та іще й такі гарні
Не чарують собою хіба що сліпих.
Так буває, що доля пильнує щасливця,
Щоб залишити з серцем, розбитим ущент.
Ну а хто мені винний, що так помилився
І завчасно повірив у наш хепі-енд?
Неважливо тепер – помилився в тобі я
Чи у вірі дитячій у лагідних фей.
А «подібне подібним» - ще та терапія.
Бо подібність – здебільшого марення… fake.
Кава, чай чи мате гріють врешті не дуже.
Кожен вибір в життєвій імлі - навмання.
А рядок вже готовий тягти мою душу,
Наче хвіст молодого лихого коня.
А надворі пісенно цвітуть чорнобривці.
Та й акації пахнуть. Життя собі йде.
Поспішив я кудись або десь забарився -
Факт є фактом: на практиці вийшло не те.
Так буває, що серце, невдаху-мисливця,
Розриває любов – роздратований звір.
Ти не винна, звичайно – це я помилився.
Покохавши так щиро. Хоч вір, хоч не вір.
© Copyright: Илахим, 2024
Свидетельство о публикации №124052800229
Другие статьи в литературном дневнике:
