ИлахимКолискова
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай пилинці на світлий образ і на ім’я. Бо маю право: всі українці – ми апріорі одна сім’я! То не чужа ти – рідня скоріше. А ще – ти космос. Відкрийсь мені – всі шланги дихання я обріжу, щоб загубитись навік у нім. Ти посміхнешся – не так вже й мало. Земля танцює, малює вісь по небу наші ініціали. Широкий розчерк – кометний хвіст. Планета крутиться, то й сюжети на ній прядуться, немов нитки. І той, де поруч зі мною вже ти, чому б не втілити? Залюбки! До тебе серце моє прикуте - міцні бажання, мов ланцюги… І не відпустить уже нікуди такий пекучий вогонь жаги… Любовну спрагу як не вгамовуй, лише сильніше вона стає. Ти необхідна, як рідна мова. В тобі все рідне… таке своє! А ця фігура віолончелі, а мрій лірично-жіночний сюр! Ти ніби з творчості Боттічеллі. Та щоб тебе осягнути всю життів потрібно принаймні зо три… В тобі постійно є щось нове. Я б цілувався з тобою вкотре, щоб милуватися вчергове і відчувати палкі дурмани… Хай кажуть, що не існує фей, чарівність будням непритаманна, бо це не Канни і не Бродвей. Гучніше позов твоєї плоті – мою приводить в гарячій транс. Господь в життєвій своїй колоді людей тасує, збира пасьянс. А ми – такий ідеал мар'яжу, що й кров, здається, у нас одна. Так буде, доки ще в’ється пряжа під обертання веретена.
© Copyright: Ольга Заря 2, 2024.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
