Михайло Дяченко

Михайло Васильович Дяченко, "Гомін", "Марко Боєслав" (25.03.1910 - 23.02.1952) - член Української Головної Визвольної Ради (УГВР), крайовий референт пропаганди ОУН Карпатського краю, кавалер Срібного Хреста Заслуги, поет і публіцист, видавав у підпіллі газету "Шлях перемоги" і журнал "Чорний Ліс".
Народився у с. Боднарів Калуського району Івано-Франківської області, Україна. В десятирічному віці залишився круглим сиротою. Вступив до української гімназії у місті Станіславі (сучасний Івано-Франківськ). У гімназіальні роки Михайло Дяченко був членом багатьох громадських товариств у рідному селі: читальні "Просвіти", "Рідної школи", "Сільського господаря". Стає членом "Пласту", захоплюється спортом. Очолює місцеве спортивно-патріотичне товариство "Сокіл".
По закінченні Станіславської гімназії, у 1930 р., Михайло Дяченко вступає на правничий факультет Львівського університету. У нього прокидається потяг до творчості. До війни видав кілька збірок поезій "Іскри", "Юні дні", "Село". Будучи студентом, стає членом ОУН. 17 червня 1937 року Дяченка заарештовано і відправлено до Станіславської тюрми, в якій він перебував півроку. Навесні 1939 року вдруге заарештований за громадсько-політичну діяльність.
Перед вступом радянських військ до Станіслава 18 вересня 1939 року, Михайло Дяченко втік із залишеної поляками тюрми. Пізнього вечора пробирається у рідне село, аби попрощатися із братом. Того ж вечора він покидає Боднарів і нелегально виїжджає на Холмщину, рятуючись від нових репресій та переслідувань. Період еміграції на Холмщині тривав із вересня 1939 по листопад 1941. Там навчав сільських дітей рідної мови та історії України, заснував драматичний гурток. Під час вистави "Невольник" в селі Волосковоля познайомився із Марією Савчук, з якою одружився 23 листопада 1941 року. У час перебування на Холмщині, написав збірку поезій "Вони прийдуть", що вийшла друком 1941 року у видавництві "Пробоєм" у Празі. Коли тривала німецька окупація (листопад 1941 — вересень 1944), Дяченко перебував у рідному селі Боднарові, куди переїхав із сім'єю після одруження.
З 1944 р. перебуває в підпіллі. На початку 1945 року поет працював в обласному відділі пропаганди ОУН. Одночасно редагував підпільний часопис "Шлях Перемоги", що почав виходити з 1 травня 1945 року. У 1946—1949 роках з-під пера Марка Боєслава вийшло чимало віршів на повстанську тематику, що склали такі збірки: "Непокірні слова", "Вітчизна кличе", "Протест", "В хоробру путь", "Із днів боротьби", "Хай слава луна" та інші. Писав Марко Боєслав і прозою. Його новели, оповідання, публіцистичні твори друкувалися у підпільних газетах та журналах "Шлях перемоги", "За Україну!", "На чатах", "Чорний ліс". За літературно-журналістську та пропагандистську діяльність Дяченко-Боєслав був нагороджений у серпні 1948 року Срібним Хрестом Заслуги.
Востаннє Марка Боєслава бачили у жовтні 1951 року за селом Завадка біля Калуша. У короткій розмові з племінницею він повідомив, що його загін рушає до Чехословаччини. Загинув Марко Боєслав у бою з енкаведистами в селі Дзвиняч Богородчанського району, що на Івано-Франківщині 23 лютого 1952 р. Коли вже не було можливості оборонятися, мужній повстанець-поет віддав перевагу смерті, аніж полону і останню кулю пустив собі у скроню.


Сторінкою Марка Боєслава опікуюся я, Назар Розлуцький, мої вірші теж викладені на цьому сайті. Якщо комусь вірші сподобалися - пишіть, однак відповідати не буду, оскільки не маю морального права розписуватися за померлого героя. Запрошую усіх на сторінку з віршами повстанського поета.

Написать личное сообщение    Добавить в список избранных