Я. Довган. Семидесяти почти что летнему себе...

***
Семидесятипочтичтолетнему себе,
что пафоса лил патоку без счета и возврата,
позволить ли надеяться на что-нибудь в судьбе,
когда дорога впереди, нет, не чужою выглядит - богатой?

Свое берет дорога. Вышел срок
Ни мест и ни предметов помнить не берусь я.
Но потерялся тут твой барселонский гребешок,
и ты дошел - застыл вдруг у пещеры устья.

Дорога забирает в свой туннель, не бубенцы,
а гребешки вокруг - торчат и чешут барсов на верхах, Врагами
все встречные глядят, хоть все они гонцы.
Но что же с ними передать? Лишь шаркаешь ногами.

с украинского перевел А.Пустогаров

Сімдесятивжемайжерічному дідуневі, мені,
що патосу солодку патоку до цього лив, чи можна
на дальші роки сподіватися печатні, іменні,
коли дорога, що попереду, ні, не чужа - заможна?

Дорога замагає, до сімдесяти собі ідеш
й не переймаєшся прив'язаністю до речей, до місця.
Тут раптом губиться твій барселонський гребінець, і де ж
він дівся? Ти вже вийшов - і закляк біля печери війстя.

Дорога затягає в свій тунель, обабіч гребінці
стирчать і чешуть барсів угорі рикучих, ворогами
зустрічні прикидаються, мовчать, насправді всі - гінці,
і ти це знаєш, щось би й передав їм... Човгаєш ногами.