Мыкола Винграновский. Бабунин дождь

Бабунин дождь! Как капает под хатой!
Дорожка в яблоках - поди-ка собери!
Из кошки - искры! И дурманит мята.
Порог пускает пузыри.

Идет во мраке, шевеля кусты -
я прячусь! Встал снаружи под стеною
и мокро засопел над мокрою губою.
Как звать тебя? Откуда взялся ты?

Кто он, в тулупе, латанном на славу?
В тулупе, а его колотит дрожь.
В его усах пищит птенцов орава,
а в бороде ворочается еж.

Один - совиный глаз, другой глаз - волчий,
Рука - крыло, вторая же - весло.
День в пол-лица, а пол- лица - из ночи,
посеребренное на голове седло.

Где конь его? Конь в торбе, я уж знаю.
Пустую торбу он бы не носил.
Стоит, и дышит тяжело, пережидая:
должно быть вправду выбился из сил.

Какие для него настали сроки?
И сколько он уже живет веков?..
Пришел под нашу хату ненароком,
пережидает и стоит без слов.

Зайти что ль к нам в пузырчатую хату
и вместе с нами сесть за стол?
Подумал, что сказать мне что-то надо,
но садом в степи, чвакая, ушел.

с украинского перевел А.Пустогаров

Бабунин дощ


Бабунин дощ, на климці цяпота,
І стежка в яблуках вже стежкояблуката,
З котяри – іскри! З м’яти – чамрота!
Пускає бульби на порозі хата…
Іде хтось темним садом – заховайсь!
Іде, й стає знадвору за стіною,
І мокро дихає над мокрою губою;
Як звуть його? Чи взагалі він звавсь?
Хто він такий в залатанім кожусі,
В кожусі, а хапає дрижаки?..
Попискують пташата в його вусі,
І в бороді дрімають їжаки.
Одне – сов’яче око, друге – вовче,
Рука – крило, друга рука – весло,
Упівобличчя день, а пів-обличчя з ночі,
На голові посріблене сідло,
Де ж кінь його? У торбі кінь, я знаю.
Порожню торбу він би не носив…
Стоїть, і передихує, й чекає,
Мабуть, насправді вибився із сил,
Бо хто ж то знає, скільки йому років
І скільки він живе тисячоліть?..
Прийшов під нашу хату ненароком,
Прийшов перечекати і стоїть:
Зайти чи ні до нас, до бульбохати?..
З ноги на ногу ось переступив,
Щось наче хтів було мені сказати,
Та садом знов почапав у степи…

1981