Ярослав Довган. Веки сомкну - вижу снежное поле...
Веки сомкну - вижу снежное поле.
В зиму - из лета, из снега - да в зелень.
Кто-то туда меня тянет за полы,
после - назад, к звонких птиц поселеньям.
Белая боль - изумрудные чащи.
Только моргни - и воротишься к дому.
Холода оторопь, мрак леденящий.
Теплые слезы у двери знакомой.
С украинского перевел Андрей Пустогаров
***
Очі заплющу -- засніжене поле.
З літа -- у зиму, зі снігу -- у зелень.
Хтось наче тягне туди знов за поли,
звідти ж -- сюди, до пташиних поселень.
Біль-білизна -- і смарагдові хащі.
Кліпнути вчасно -- вернутись додому.
Холоду моторош, мороку пащі.
Сльози повернення теплі по тому.
Свидетельство о публикации №124080305050