Мария Микицей. что за печаль на раздорожье жжет...

***
что за печаль жжет на раздорожье
как давняя незажившая рана
что за тоска  носит на зорьке
спящих журавлей в корзине
еще до солнца
а мельницы над забытой рекой
мелют пряди тумана
и мирошник ссыпает в мешки
твои обманные дорожки
и не впервой тебе
и не в последний раз
бродить по ним
дни перепутались
ты сначала  смеешься
потом теряешь
и вновь
и все наоборот
и сквозь выбитые стекла
мальвы
цветут красно, бело
и в соломенной крыше
как в сердце
взрывается
птичье гнездо

с украинского перевел А.Пустогаров

***
яка печаль тебе пече на роздоріжжі
що наче рана незагоєна і давня
яка журба назирці носить
у кошику заснулих журавлів
коли немає сонця
і млини
на забутій ріці мелють пасма туману
і мірошник зсипає у міхи
твої манівці
це не вперше тобі
і мабуть аж ніяк не востаннє
тут блукати
де сплутано дні
де спочатку смієшся
а потім втрачаєш
і вкотре спочатку
і знову усе навпаки
де мальви
крізь вибиті шиби
ще квітнуть червоно і біло
і в солом’яній стрісі
як в серці
вибухає
пташине гніздо