Дуб i сосна

Закохана в дубі,
Вагітна бажанням,
Незримо для ока,
Таємно від нього.
З укоханим дубом
В ранковім тумані,
У схові, у зрубі,
У гаморі тьмянім
Аж крони уросли
В цей сонячний простір,
Корінням сплелися
У шепоті листя,
Лиш мовити з вітром,
Росі співчувати,
Радіти просвітам,
Тінями торкатись.
Який же могутній
Цей дуб неохопний,
Вона з ним спокійна
У вирі безодні.
Та цей мезальянс,
Цю ідилію згуби,
Зламали сокири
Лісних дроворубів.
Тепер він в посольстві,
Вона в ресторані
Очікує гостей,
А він пломінь гостить.
Вона до вікна –
Там небовид яріє,
Кричить дубовина –
В самотності гине.
Вернись, мій вогненний,
Зміни й мя на попіл,
Встели ним у лісі
Столітнюю постіль,
З дощем аж до річки,
З річками – до моря,
Аж до океану,
Іскрячись зірками,
Зірками, що в небі,
Неначе у себе,
У собі з тобою,
У тобі з собою.
Назавжди так буде –
Бо разом усюди
Навзаєм віддані,
На рівні з богами,
І не деревами –
Між духів безсмертних,
Хіба ж це не диво –
Навіки єдині.