Мария Микицей. декабрь мой

***
декабрь мой давит на грудь
ожерельем легким холодным
почти невесомым
как дым над  дымоходом не нашего дома
над которым высокие тополя - те еще лентяи -
в тенёта свои ловят только самые большие звезды -
и трепещут как рыба в сетях
над ними чудесные порционы капеллы и веги
чтоб серые волки через речку и ночку
бежали в последний твой сон
и красную ленту как розу
тебе принесли на порог
и
когда по весне
тронется льдина желаний
оборвется вдруг нитка
чтоб бусины  звонко катились
и пропадали в трещинах и щелях
и тогда вместо них
эта лента или роза
будет буйно цвести
не зная сама для кого


с украинского перевел А.Пустогаров


***
мій грудень лягає на груди
намистом легким і холодним
і вже невагомим
як дим з димаря ще не нашого дому
над яким осокори високі – ще ті лінюхи –
у тенета свої ловлять тільки найбільші зірки
і  тріпочуть як риби у сітях
над ними прекрасні проциони капели і веги
щоб сірі вовки через річку і нічку
бігли в сон твій останній
і стрічку червону як квітку
тобі принесли до порога
і коли
десь навесні скресатиме крига бажань
то нитка обірветься в мить
щоб дзвінкі намистини котилися довго
і швидко зникали
в найглибших шпаринах
і тоді замість них
ця стрічка чи квітка червона
цвістиме на грудях шалено
невідомо для кого