Юрий Издрик. Омела

как солнца никак не упрячется в зиму
расхристанно-голое тело
так ты средь меня разрастаешься зримо
как будто средь веток - омела

и ты из меня  ежедневно пьешь соки
легко и невольно  со вкусом
как будто омела на кронах высоких
развесила белые бусы

у нас - хоть одно и враждебно другому -
любви и войны симбиоз
живёшь ты во мне будто в собственном доме
чужая родная до слез

и то  что  мы сжились  с  любовью такою -
прижизненной смерти аналог
мы группою крови  совпали  с тобою
а прочее все несущественным стало

и вот проникают в меня твои токи
до самых корней подсознанья
ведь жизнь - состоянье тревоги глубокой
взаимное перетеканье

хоть близко зима подошла но незримо
источники света  здесь бьют то и дело
и бледное солнце пребудет всю зиму
на ягода белых омелы

с украинского перевёл А. Пустогаров

"як сонце не хоче ховатись у зиму
розхристане голе веселе
так ти у мені розростаєшся зримо
немов серед гілля омела

ти соки мої споживаєш щоденно
невимушено і ненавмисно
мов юна омела на дерево древнє
нанизує білі намиста

чудний симбіоз – несумісне в одному
війна і кохання – гібридні
в мені ти живеш наче в власному домі
чужа недосяжна і рідна

цей давній і дивний різновид любові
подібний на смерть прижиттєву
бо ми співпадаєм лиш групою крові
та решта усе несуттєво

бо струми твої проникають глибоко
до коренів снів потаємних
бо врешті життя – це суцільний неспокій
і перетікання взаємні

хоч близько зима та пульсують незримо
невидимі світу джерела
і сонце бліде перебуде цю зиму
у ягодах білих омели"