"ЗІРКА"
Я підходив до неї завжди крадькома,
Бо містилась вона в зачарованім місці,
Де осика у затишку гвалт підійма,
Язиками сріблясте розвісивши листя.
Хоч лежала собі немовлятком в колисці,
Не була в джерелі моя зірка німа
Й шепотіла слова - краще в світі нема!
Я ж, неначе лелітки, носив їх Оришці.
Промайнули літа - де ж осика ота?
Де Орися? Де зірка в струмках золота,
Що леліяла жадібну мрію дитячу?
За селом, у гаю, у казковім краю
Я броджу: мо;, натраплю на зірку свою,
Мо', дитинство своє на пеньочку побачу.
"Мандрiвники". Сонети. 1965 р.
Зiрка
© Copyright: Павел Панченко, 2021
Свидетельство о публикации №121080606663
Свидетельство о публикации №121080606663
Рецензии