Мыкола Винграновский. Легла зима и соловьи белы...

***
Легла зима и соловьи белы -
колена вывели холодными устами.
Обутые в холодный пласт земли
леса стоят вдоль неба, как стояли.

Поджался хвост дубового листа.
С куста сорока в небо водит  оком
и ветер ветру стих на два листа
сорочьим глазом пишет белобокий,

что лес, задравши голову, стоял,
что, сжавшись, стали соловьи, как вишни,
а  Киев сумасшедший целовал
в степи село своей любви давнишней,

перезимуем мы еще  снега
на счастье, как на листьях, без размолвки.
И ветер под ногой и на тропе нога,
и память наша - мак в одной головке.

с украинского перевел А.Пустогаров

***

Лягла зима, і білі солов'ї
Затьохкали холодними вустами.
В холодні землі взулися гаї.
І стали біля неба, як стояли.

Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,
Сорока з глоду водить в небо оком,
І вітер пише вітрові листа,
Сорочим оком пише білобоке,

Що гай з землі дивився і стояв,
Що солов'ї маліли, як морельки,
А Київ, мов скажений, цілував
В степах село чиєсь, чуже, маленьке.

Що я з тобою ще одні сніги
Зимуємо на щасті, як на листі.
Нога в дорозі. Вітер з-під ноги.
І пам'ять наша — мак
в одній колисці.