Людмила Юферова. В степях

Людмила Юферова. У цих степах...

Огнём пылает вечный небокрай*,
Земля вздыхает полусонно, тяжко.
Я пью рассветы, будто тёплый чай -
Полна им солнца золотая чашка!

Палитра красок выбором щедра:
Закат алеет, зеленеют кручи!
А за лиманом бавятся ветра,
Гоняют солнце по стерне колючей.

В степях века гнездятся, дух чудной.
Застыло время, не мелькают даты.
Лишь тучки — удивлённою толпой
Плывут неспешно — звери, люди, хаты...

Как-будто крылья распахнул гигантский птах!
Качает чаек на волнах приливом новым.
А я стою со словом на устах,
На синих крыльях упорхнуть готовым.

*небокрай(укр) — небосклон, горизонт.

С украинского 21.09.20.

У цих степах...

Вогнем палає вічний небокрай,
Земля спросоння позіхає тяжко.
Я п’ю світанок, ніби теплий чай,
Із золотої сонячної чашки.

О, скільки фарб, хоч пензлем розітри:
Багряний обрій і зелені кручі!
А за лиманом чубляться вітри,
Ганяють сонце по стерні колючій.

У цих степах вгніздилися віки,
Спинився час у вічному безмежжі,
І тільки хмари – вічні диваки-
Поволі плинуть – звірі, люди, вежі…

Який огром – як велетенський птах!
На хвилях чайки небо в’якорили.
А я стою зі словом на вустах,
Яке от-от злетить на синіх крилах.