Евген Маланюк. Предвиденье

Все приговоры, кажется, сказал
своим стихом каленым. А Россия,
еще гниет, как дохлый бронтозавр,
как труп горой - поверженного змия.

О стерва лютая! Посмертный дух
твой мстит - смердящий,безнадежный Лазарь.
но все напрасно: даже гной потух
и по низу лишь стелется зараза.

Напрасно собрался синедрион:
кликуши, евразийские шаманы
 ни старости болезни, ни Сион
не воскресят. Но войском неустанным

эпоха близится молитвы и огня,
земля набухла готикою роста,
парша где ныне, струпья и короста,
там зазвенит прозрачно радость дня.

Сквозь гнойники, сквозь кладбища руин
безудержно прорвется дух природы
и вместо этих хилых украин
растениями расцветут народы.

И Суд раскатом прогремит своим
по-над просторами измены и распада
и вырастет железным дубом Рим
из лона скифской яростной Эллады.

с украинского перевел А.Пустогаров

Прозріння

Всі вироки, здається, проказав
Рвучким і ярим віршем… А Росія
Ще догнива, як здохлий бронтозавр,
І труп — горою — мертво бовваніє.

О люте стерво! Твій посмертний дух
Ще мстить — смердячий, безнадійний Лазар, —
Але намарне: навіть гній потух,
І тільки низом стелеться зараза.

Даремно радиться синедріон
Крикливиць та шаманів євразійських —
Бо ні хороби віку, ні Сіон
Не воскрешать. Бо сонценосним військом

Епоха йде молитви і огня,
Земля напнулась готикою росту
Й, де нині — бруд, де — парші і короста,
Дзвенітиме прозора радість дня.

Крізь гноїща, крізь цвинтарі руїн
Буятиме нестримний рух природи,
І, замість цих калічних україн,
Рослинами зростатимуть народи.

Ще прогримить останній судний грім
Над просторами неладу і зради
І виросте залізним дубом Рим
З міцного лона Скитської Еллади.