Лина Костенко. Паломничество

Перевод фрагментов из исторического романа в стихах Лины Костенко "Маруся Чурай"

***
Вчера умылась в речке Полузерье.
Смотрела в небо – птица в вышине.
Степное неоглядное безмерье!
Я в той степи. А боль моя во мне.

***
Порою словно слепну: вот краса!..
Не осознать, какое это чудо, 
И эта степь, и небо, и леса,
Всё чисто так и хорошо повсюду.
И всё как есть – дорога, тополя,
Такая красота, высокая, нетленная,
Всё мне родное, здесь моя земля,
Хоть с Богом говори, встав на колени.

***
А степь уж седеет с поминками лета
Осеннего неба  синеют глубины.
И ветка сухая рукой кармелита
Зажала в горсти яркий оранж рябины.
 
***
(Хочу сказать:) – Моя ты голубичка!
Страдание, я слышал, возвышает.
И у тебя, смотрю, такое личико,
Что в нём сквозит и светится душа.

***
А как подумать, девочка моя ты,
То кто из нас на свете не распятый?
Ведь если сердце у тебя не изо льда,
Распятье – это каждого беда.

Но есть печальная утеха  по судьбе:
Всегда кому-то хуже, чем тебе.

***
Истории, вон, пишут на столе,
А мы – всё кровью на своей земле.
Мы пишем плугом, саблею, мечом
И песней, и невольничьим плачём,
Могилами в полях, что без имён,
Дорогой в Киев от самих Лубён!

***
...Уж вон и звёзды сыпят из Ковша.
Жизнь так сложна – во всём, до бесконечности.
А как подумать, –  что же есть душа?
Кто-то сказал, – весь горизонт до Вечности.

***
Не нужно мне ни славы, ни награды,
Ни чтобы сильный мира похвалил, 
Лишь кто-нибудь высокой мысли ради
К моим стихам с вниманьем слух склонил.
Но я…  я почитателей не знаю.
Я сам пишу, и сам себе внимаю.

***
Когда нет счастья, – можно жить и без.
В душе ведь, кроме видимого неба,
Одиннадцать есть всяческих небес.
(И этого душе довольно хлеба.)

***
Любовь и ненависть познал я, вот и каюсь, 
До исступленья доходя почти…
Когда-то жил я, а теперь лишь разминаюсь
С лесами, с небом, с жизнью и с людьми.

***
И вот он – Киев! Воссиял крестами.
Усталый взгляд красою полонил.
Здесь сам Господь бессмертными перстами
Холмы священные вот эти осенил.

Так долго шла, ждала так терпеливо.
И вот он, Киев, за валами он! –
Тот стольный град золотоверхий. Диво!
Души моей малиновый тот звон!

           Оригинал

***
…Учора вмилась в річці Полузір’є.
Дивилась в небо – пролітає птах.
Така безмежність і таке безмір’я!
Мій біль в мені. А я у цих степах.

***
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, –
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

***
 …А степ уже сивий на поминках літа.
Осіннього неба останні глибини.
І гілка суха, як рука кармеліта,
тримає у жмені оранж горобини.

***
                – Моя ти голубичко!
Страданіє, як кажуть, возвиша.
От я й дивлюсь, що в тебе ж таке личко,
що в ньому наскрізь світиться душа.

***
А як подумать, дівчинко моя ти,
то хто із нас на світі не розп’ятий?
Воно як маєш серце не з льодини,
розп’яття – доля кожної людини.
Та є печальна втіха далебі:
комусь на світі гірше, як тобі.

***
Історії ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.
Ми пишем плугом, шаблею, мечем,
піснями і невільницьким плачем.
Могилами у полі без імен,
дорогою до Києва з Лубен!

***
…Вже он і зорі сиплються з Ковша.
Складне життя у всій його всебічності.
А як подумать, – що таке душа?
Як той казав, це – горизонт до Вічності.

***
Мені не треба слави, ані грошей,
ані щоб сильний світу похвалив, –
аби хто-небудь, мислію возросший,
до мене часом слух свій прихилив.
Але ж я прочитателів не маю.
Сам пишу, і сам собі внімаю.

***
Немає щастя, – можна жити без.
В душі людській, крім видимого неба,
є одинадцять всячеських небес.

***
Пізнав любов, пізнав я і ненависть.
Гарячий був, доходив до нестям.
Колись я жив. Тепер я розминаюсь
з людьми, з лісами, з небом і з життям.

***
І ось він – Київ!
Возсіяв хрестами.
Пригаслий зір красою полонив.
Тут сам Господь безсмертними перстами
оці священні гори осінив.
Так довго йшла, так ждала терпеливо.
І ось він, Київ, за валами він! –
той стольний град, золотоверхе диво,
душі моєї малиновий дзвін!