Юрий Андрухович. Юрка Дрогобыч

***
Юрка Дрогобыч, по прозвищу тож Котермак,
ночью пробирался в башню, с которой все видно,
ступеньки скрипели, дрожала над глазом заря.
Все, что ты можешь - понять невидимое движенье
войн и чумы, и огненных колес
на темном атласе ночи.
Все, на что ты способен - подыматься на башню,
папе писать реляции про недород
и разговаривать на латыни там,
где от тебя ожидают самопожертвованья.

Пахло крысами. С башни виден был космос.
Юрка, ректор Болонского etcetera,
видел в небе разнообразные страны света.
Все, что ты видишь - разве что хвост
кометы, что расцвела над монашескими
снами Европы.
Все, что ты видишь - лишь кочерыжка,
дырка от бублика, след от чумацких возов,
что вечно странствуют в никуда
из запахших огнем украин.

Вспорхнули летучие мыши. Юрик увидел
в небе Дрогобыч: залатанную мертвецами стену,
два костела, колокольню и церковь святого Юра.
Все, на что ты способен - закрыть на это глаза.
Загустела рана в рубашке, угрюмая дырка,
всасывает в себя тайные пророчества ночи.
Все, что ты знаешь - калач, разломанный надвое,
вместе не слепишь. Дни твои словно вода.
Небо затянуто черным. Допишешь папе:
в этом году, кажется, двинется снова орда…

с украинского перевел А.Пустогаров

* * *
Юрцьо Дрогобич, на прізвисько теж Котермак,
поночі крався v вежу, з якої все видко, —
сходи рипіли, тремтіла над оком зоря.
Все, що ти можеш, — пізнати невидимий рух
війн і чуми, і вогненних коліс
на темному атласі ночі.
Все, що ти годен, — здійматись у вежу,
папі писати цидулу про недорід
і розмовляти латиною там,
де від тебе чекають самопожертви.

Пахло щурами. З вежі виднівся космос.
Юрцьо, ректор Болонського etcetera,
бачив у небі всілякі країни світу.
Все, що ти бачиш, — хіба що хвіст
від комети, яка розцвіла
над чернечими снами Європи.
Все, що ти видиш, — хіба що качан,
дірка від бублика, слід чумацької валки,
що споконвіку мандрує в нікуди
з пахучих вогнем україн.

Спурхнули нетопирі. Юрцьо побачив
на небі Дрогобич: залатаний мертвими мур,
два костели, дзвіниця і церква св. Юра.
Все, що ти здатен, — закрити при цьому очі.
Згусла в сорочці рана, дірка понура,
всмоктує в тебе таємні пророцтва ночі.
Все, що ти знаєш, — калач, переламаний навпіл,
не зліпиш докупи. Дні твої, наче вода.
Небо запнулося чорним. Дописуєш папі:
сього року, здається, знову рушить орда…