К моему пианино

 Леся Украинка

 До мого фортепіано

Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.

То ж при тобі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!

Картина повстає: зібравсь гурточок,
Провадить речі, і співа, й гука,
На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок
Чиясь весела виграва рука.

Та хто се плаче там, в другій хатині?
Чиє ридання стримане, тяжке?..
Несила тугу крить такій малій дитині,
Здавило серце почуття гірке.

Чого я плакала тоді, чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було…
Ох, певне, лихо серцем почувала,
Що на мене, мов хмара грізна, йшло!

Коли я смуток свій на струни клала,
З'являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.

Розстаємось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Прощай же, давній, любий друже мій!

  К моему пианино

Мой, давний друг! Прощаюсь я с тобою,
Надолго это…Жаль мне, очень жаль!
С тобой делилась часто я тоскою
И мыслями, где радость и печаль.

С тобою также , друг мой давний верный,
Прошло и детство грустное моё,
К тебе присяду  рядом в час вечерний,
Воспоминаний целый рой плывёт…

Встаёт картина, все в кружок собрались,
И разговоры, песни, дружный смех…
По клавишам бежит весёлый танец,
Играет кто-то гопачок  для всех.

Но кто  там плачет сдержанно  в подушку?
Там  чьи  рыданья тяжкие слышны?
Несла тоску глубокую  девчушка,
И лёг на сердце горестный мотив.

Зачем тогда я плакала, рыдала?
А было всем так весело вокруг…
Ох, сердце чуяло беды начало
И туча грозная затмила  солнце вдруг!

Когда печаль  я  нотам доверяла,
Играла радугой надежда под рукой,
Мечтаний красных стая прилетала,
Взлетали мысли роем далеко…

Надолго  расстаёмся мы с тобою,
Ты будешь в одиночестве немой,
И не с кем поделиться мне тоскою,
Прощай,мой друг,далёкий и родной!


Художник: Дмитрий Куликов