Л. Костенко. Старушка ковыляет по дороге

Ліна Костенко.(нар.1930). Старесенька іде по тій дорозі...

Старушка ковыляет по дороге.
Как прежде. Как недавно. Как давно.
Остановилась. Разболелись ноги.
Здоровье было, где теперь оно?
Опять идёт... И тает за стволами...
Рассвет тропинку снегом притрусил.
Куда же ты? Я жду тебя часами.
Горит фонарь. Никто не погасил.

Моя бабуся, мать моя вторая!
Оставь хоть след, хоть тень, хоть образ свой.
Ну чем тебе поклясться, я не знаю,
Что боль твоя останется со мной.
Как пусто без тебя на огороде,
Но нет печали молодым рукам.
Куда же ты? Твоя наливка бродит
И семена лежат по узелкам.

Ну космос, ну компьютер, нуклеины.
А как же сказки, слово, гладь пруда?
И так по крошке, крошке Украина -
Идёт с тобою. Боже мой, куда?

Хоть оглянись! Побудь ещё немножко!
Да, знаю: поздно и пора, но всё ж.
Сверни домой с проторенной дорожки.
Вот наш порог. Ужель не узнаёшь?

Тогда был май. Теперь стоят морозы.
По слухам умерла; а может- нет?
Зашла бы что ли, вытерла мне слёзы.
А то ушла и нет тебя, и нет...

Идёт старушка, пополам сгибаясь.
И я поклон ей в мыслях отдаю.
Смотрю в окно, смотрю и удивляюсь:
Ну до чего ж похожа на мою!

С украинского 24.07.17.

*  *  *

Старесенька іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здров'я, де тепер воно?
І знов іде... Зникає за деревами...
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.
Горить ліхтар, ніхто не погасив.

Моя бабусю, старша моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
Якими я скажу тобі словами,
що ти в мені повік не одболиш!
Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать.
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння у вузликах лежать.

Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни.
А ті казки, те слово, ті сади,
і так по крихті, крихті Україна -
іде з тобою, Боже мій, куди?!

Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Вже й час є в тебе, пізно, але є ж.
Зверни додому з білої доріжки.
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?

Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень, а тепер зима.
Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла.
А то пішла, й нема тебе, й нема...

Старесенька, іде чиясь бабуся,
і навіть хтозна, як її ім'я.
А я дивлюся у вікно, дивлюся,
щоб думати, що, може, то моя.