Лина Костенко. Художник

Иллюстрация: Орас Верне. Морской порт
Ліна Костенко. (р.н.1930) Жив колись художник Верне

Жил когда-то художник Верне.
 Он друзьям своим сказал:
«Привяжите к мачте меня,
когда будет на море гроза ».

И его привязали канатом...
Тучи — как чёрные хлопья.
Мечутся волны горбатые,
точат о палубу когти.

Слышно в страшном рёве морском,
как барабанит гром.
Видно - молний огни скачут,
рифы опрокинуты навзничь.

А когда ветер стих, осторожно
растянулось море внизу,
взял палитру свою художник
и начал писать грозу.

Он использовал краски морские,
белопенную музыку вод,
создавал наброски скупые
грифелями горных пород.

Он менялся лицом от муки,
ошарашенный падал ниц,
так ему обжигали руки
вспышки гордые блискавиц.

Корабли держал якорями,
а гроза всё сметала с пути
и с трудом умещалась в раме,
не сумев в берега войти.

Есть на свете немало историй,
об одном лишь прошу друзья:
«Когда будет гроза на море,
привяжите к мачте меня!»

Ора;с Верне; (фр. Emile Jean Horace Vernet; 30 июня 1789, Париж — 3 декабря 1863, Париж) — французский художник. Сын Шарля Верне, учился у отца. Сделал блестящую карьеру художника идипломата, входя в политическую элиту страны как при Бонапарте, так и во время Реставрации. Был директором Французской академии в Риме (1829—1835). Побывал вместе с французской армией в Алжире (1833), в 1836 и 1842—1843 приезжал с дипломатическими поручениями в Россию, где написал несколько картин по заказам двора. Получил широкую известность как автор патетических батальных полотен.

С украинского 22.06.17.

Художник

Жив колись художник Верне.
 Він друзям своїм сказав:
«Прив'яжіть до щогли мене,
коли буде на морі гроза».

Його прив'язали справді...
Хмари — як чорні віхті,
мечуться хвилі горбаті,
 гострять об палубу кігті.

З голови заливають до ніг.
 А він вдивлявся — як міг.

Страх мимовільний боров:
химерна була глибина,
 і сам корабель — немов
 потвора морського дна.

Чутно у реві морському
дикі розкоти грому.
Видно в огні блискавиць —
рифи лежать горілиць...

А коли втихомирився вітер,
уляглося море внизу,
взяв художник свою палітру
 і почав писати грозу.

Він писав її барвою моря,
шумовинням білої піни,
він робив ескізи суворі
олівцями порід камінних.

На обличчі мінився з муки,
 приголомшений, падав ниць,
бо йому обпікали руки
горді спалахи блискавиць.

Кораблі тримав якорями,
 а гроза не втрачала снаги
і насилу втислася в рами,
не зумівши ввійти в береги

Є на світі багато історій,
а прохання у мене одне:
«Коли буде гроза на морі,
прив'яжіть до щогли мене!»