Лина Костенко. Тень Сизифа

Ліна Костенко.(нар.1930)Тінь Сізіфа

В чащобах, в кручах умирают мифы.
Пропал Чугайстер. Каются нявки.
И мы лишь, заскорузлые Сизифы,
пердолим в гору камень-рюкзаки.
По рыжим стежкам, полусбитым ливнем,
с отвесных троп срываемся, йдемо*.
Из зарослей в седьмое небо выйдем,
Зажатые гранитными трюмо.
Где мисник** дней — керамика, тарели,
Сизифа тень — потусторонний гость,
В столицах мёда, в радугах форели
И в горечи покинутых обость***.

Мы — гости пчёл. Сидим, как на банкетах
на креслах пней, ущелий на краю, -
Евген Попович, Мефистофель в кедах,
и мавки в шортах зрят печаль мою.
И тень Сизифа, тенью той печали,
горбатой тенью множества веков.
И стаи туч лиловых иван-чая
над безднами — как стаи облаков...

Для Искупленья — тяжкие преграды.
Сидит Сизиф, печалится — беда!
И пьёт за нас с шампанским водопады
поток с горы, весёлый тамада.
Я знаю, трудно. Пережито много.
Я знаю, что ты думаешь опять:
«Уж лучше бы я пас овец у Бога,
чем на Украйне камень кантовать!»

Аплодисментов ждать, Сизиф, не стоит.
Не каждый зритель сцены суть поймёт,
где беркут крылья над Землёй раскроет
и ось её на Солнце развернёт.
А мы идём, стремясь достичь вершины.
Всё вверх, где нет ни тропок, ни дорог.
И тень Сизифа, тень моей судьбины...
И камень в пропасть мчится из-под ног...

*йдемо(укр) — идём
**мисник — стеллаж, резная полка для мисок, посуды
***обость — от укр.обійсть — двор, усадьба.

С украинского 19.03.17. Из книги «Річка Геракліта” стр.222-223

Тінь Сізіфа

В корчах і в кручах умирають міфи.
Чугайстер щез. Покаялись нявки.
І тільки ми, подряпані Сізіфи,
тябричим вгору камінь-рюкзаки.
Руді стежки роз'їдені дощами.
З крутих плаїв зриваємся, йдемо.
У сьоме небо вийдемо з гущавин,
задавлені гранітними трюмо.
Цей мисник днів -мальовані тарелі,
ця тінь Сізіфа -потойбічний гість,
в столицях меду, в райдугах форелі,
у гіркоті покинутих обійсть.

Ми - гості бджіл. Посидим на бенкетах,
у кр1слах пнів, на покуті проваль, -
Попович Євген, Мефістофель в кедах,
і мавки в шортах. І моя печаль.
І тінь Сізіфа, тінь тії печалі,
горбата тінь, трагічна тінь сторіч.
Лілові хмари іван-чаю
пливуть над прірвами у ніч ...
Тут буде твердо душу відіспати.
Сидить Сізіф і журиться, біда.
І п'є за нас шампанські водоспади
потік гірський, веселий тамада.

Я знаю, важко. У твоєму віці.
Либонь, я знаю, що й подумав ти:
«Вже краще йти до Бога пасти вівці,
ніж на Вкраїні камінь цей тягти».

Ще крок, Сізіфе. Не чекай на оплески.
Для глядачів тут сцена закрута,
де чорний беркут з крилами наопашки
хребет землі до сонця поверта.
А ми йдемо, де швидше, де поволі.
 Йдемо угору, і нема доріг.
І тінь Сізіфа, тінь моєї долі ...
І камінь в прірву котиться з-під ніг ...