Лина Костенко. Летят на землю груши...

Ліна Костенко.(нар.1930)Летять на землю груші...

Летят на землю груши в огороде.
Бьёт в тамбурины осени горох.
Сады, омыты памяти мелодией,
глотают пыль просёлочных дорог.

В гнезде на крыше пляшут аистята
И пахнет степью сизый деревей.*
Как малые русалочки, девчата
качаются средь зелени ветвей.

Ой, доля, что творишь ты в самом деле?
Ведь осокорям** уж по двести лет.
Из катапульты вот таких качелей
и я когда-то вылетела в свет.

Сойду в траву с наждачного перрона,
в зелёный омут, под густую тень.
Сидит, как просмолённая, ворона
в берете солнца набекрень.

На старой звоннице опять ворон оравы.
Чечётку цеп танцует на току.
Ну что мне до магнолий и агавы?
Я буду мальву целовать в щеку.

*деревей — тысячелистник, кашка, баранья трава
**осокорь — серебристый тополь

С украинского 19.01.17.

* * *
Летять на землю груші, як з рогаток.
Б'є в тамбурини осені горіх.
Сади, омиті музикою згадок,
ковтають пил міжселищних доріг.

В старім гнізді танцюють лелечатка,
і, одірвавши ніжки від землі,
немов малі русалоньки, дівчатка
гойдаються в зеленому гіллі.

Ой доле, доле, що з людьми ти коїш?
Цим осокорам вже по двісті літ.
Із катапульти гойдалки такої ж
колись я звідси вилетіла в світ.

Ось я зійду з наждачного перону
у цей зелений, цей черлений вир.
Сидить просмолена ворона
в береті сонця набакир.

Стара дзвіниця й досі ловить гави.
Танцює ціп на житньому току
Ну що мені магнолії, агави?
Я поцілую мальву у щоку.