Лина Костенко. Осень убогая

Ліна Костенко.(нар.1930)Осінь убога.

36

Проковыляла осень по стерне,
воткнула в степь цурпалки, будто мылицы.*
Летел казак на белом скакуне,
ей крикнул:
                -  Видно, тётка, притомилась ты?!
                Быстрей давай мне руку, подвезу.
                Я знаю все дворы, тебе куда?
Заморосила осень во слезу.
                -  Спасибо, парень, некогда и некуда.
                Всё роздала, червонцы и гроши,
                Чужие куры расклевали просо.
                Убогой торбой туча с плеч висит,
                иду в полях и холодна, и боса.
                Уже гвоздями колется стерня,
                над степью вьюга крутит перевесло.
                Ты лучше, казачок, спустись с коня,
                могилу рой, покуда не подмерзло.
                Вкопай тепла земного.
                Поклади
                на грудь из снега белые платочки.
                А в изголовье жёлтый посади,
                горячий солнца шар — как ноготочки.

*Цурпалки — сучья, обрубки.
мылицы(укр. милиці) - костыли

С украинского 22.11.2016.

Осінь убога

Прошкандибала осінь по стерні,
ввіткнула в степ цурупалля, як милиці.
Летів козак на білому коні,
гукнув їй:
-Тітко, чей же, натомилися?
Хутчій давайте руку, підвезу.
Аж до якого двору вам під'їхати?
Заморосило осінь у сльозу. -
Спасибі, хлопче, ніколи і нікуди.
Все роздала, червінці й дукачі.
Чужі курчата розклювали просо.
Убога торба -хмара на плечі,
іду в полях, голодна, гола й боса.
А вже цвяхами колеться стерня,
і крутить хуга біле перевесло.
Ти краще злазь, козаче, із коня,
копай могилу, поки не підмерзло.
Вкопай тепла земного. Поклади
на тихі груди снігову намітку.
А в головах у мене посади
жовтогаряче сонце, як нагідку.