Лина Костенко. Иду в полях...

Ліна Костенко.(нар.1930)Іду в полях...

Иду в полях. Не видно ни души.
Закат в полнеба, золотом червонным.
Иду, а по тропе удод спешит,
моих полей забавный чичероне.

Где пчёлы носят солнечный нектар
и муравель* характер проявляет, -
лишь я сменю дистанцию на шаг,
вспорхнёт удод и дальше ковыляет.

Печаль. А в пальцах холод сотни льдин.
Погост разросся. В сучьях груши — ветер.
Пожалуй на чужбине ни один
такой бы птах прохожего не встретил.

И он идёт, и я себе иду.
Идём вдвоём под вечер, гаснут блики.
А он со мной дудукает: ду-ду!
А дальше — яр и дети в ежевике.

*муравель — мелкие перепончатокрылые, жалящие насекомые

* * *
Іду в полях. Нікого і ніде.
Півнеба захід -золото червоне.
Я йду, і одуд стежкою іде,
моїх полів маленький чичероне.

Де бджоли носять сонячний пилок
і муравель над здобиччю міркує, -
ледь я зміню дистанцію на крок,
він перепурхне й далі чимчикує.

Я чую смутку пальці крижані.
Розрісся цвинтар. Груша постаріла.
Мабуть, людину десь на чужині
отак би жодна пташка не зустріла.

І він іде, і я собі іду.
Йдемо удвох під вечір по стежині.
А він мені дудукає: ду-ду!
А далі яр і діти у ожині.