Лина Костенко. Сувид

Ліна Костенко.(нар.1930).Сувид

Мы проезжаем часто сквозь село
с названием древнеславянским — Сувид.
Здесь ветер по-особенному дует, -
гоня синь туч на медное чело.

И хоть на поезд пересел Стрибог
и крыши отряхнулись от соломы, -
тут, за сплетением лесных дорог,
моих жар-птиц в лазури космодромы.

Я прочь гоню сомненья и печаль.
Из родника пью воду с жаждой дикой.
Здесь край сосновый и красавиц край.
Со мной играет в прятки земляника.

Здесь Сувид всюду. Ходит по росе.
То притворится вЕрбой иль сосною,
то поит лошадей в седой Десне,
а то грохочет громом за Десною.

А кто он, Сувид? Может бог лесов,
что прячется от нас за буреломы?
Он, вслушиваясь в эхо голосов,
пытается понять по звуку, кто мы.

Спасибо вам, дворы и яворы*,
что помогли лицо его заметить -
в разливе вод и бороздах коры,
и в облаке, взлетающем, как лебедь.

Вот вздрогнул лось. Хохочет браконьер. -
"Какой там Сувид. Суета из сУет!
Он миф. Он мох. Он сумрак тех озер.
Его давным давно не существует!"

Неправда. Есть! Ведь кто-то в небесах
перед дождём вращает месяц — к нам рогами?
Кто за тобой, во вспыхнувших лесах
огонь притопчет бОсыми ногами?

Не может быть, что нет его нигде,
Нам тошно без него средь жизни сУет.
И я зову: Эй, Су-ви-дэ, ты где?-
«Ты где? Ты где?» - в ответ мне эхом Сувид.

*явор —дерево, белый клён

С украинского 05.10.16.

Сувид

Ми завжди проїжджаєм це село.
Ім' я у нього праслов'янське -Сувид.
Тут навіть хмари особливо сунуть -
сутемна синь на бронзове чоло.

І хоч Стрибог на поїзд пересів,
і вже дахи струсились од соломи, -
тут, за щитом смарагдових лісів,
моїх жар-птиць блакитні космодроми.

Я забуваю сумніви і сум.
Я воду п'ю у Сувиді з криниці.
В країні сосен, сувидських красунь,
зі мною грають в піжмурки суниці.

Тут Сувид скрізь. Він ходить по росі.
Учора він прикинувся сосною.
То коней напуває у Десні,
а то як грім гуркоче за Десною.

І хто він -Сувид? Може, бог лісів,
що десь пішов у нетрі й буреломи?
Він, може, чує луни голосів
і хоче теж вгадати собі, хто ми?

Спасибі вам, двори і явори,
що ви лице дали його розгледіть -
у тиші вод, у борознах кори,
у хмарі, що як профіль і як лебідь.

Здригнувся лось. Регоче браконьєр. -
Який там Сувид? -каже. -Все нормально.
Він міф.Він мох. Він сутінь цих озер
 Його ніде на світі вже немає.

Неправда, є! Бо хто у небесах
на дощ поверне місяця рогами?
Хто після тебе пройде по лісах,
вогонь притопче босими ногами?

Не може бути, щоб його -ніде.
Без нього людям суєтно і сумно.
І я гукаю: -Су-ви-де!" - ".ви де? -
Ви де?" Ви де?" -відгукується Сувид.