Лина Костенко. Тень королевы Ядвиги

Ліна Костенко.(нар.1930).Тінь королеви Ядвіги

Я вчера ночевала в палатах короля Фердинанда.
Постель под балдахином, в золоте бахрома.
Всю ночь купидоны с потолка носили гирлянды.
Было всё очень грустно, почему — не знаю сама.

Давил гнёт бархатный тИши. Таились тени в портьере.
Зима за окном разгулялась и так натопили печь,
Что тихо всю ночь скрипели старинные узкие двери,
рассохлась ореха мебель, и стены скрипели всю ночь.

По слухам, те странные двери к верхним ведут покоям.
Жила там когда-то Ядвига, счастливейшей из королев.
Ночами спускалась по сходам, толкала двери рукою, -
король к ногам королевы падал - смиренный лев.

Не в короне и троне дело, а в сладострастья желаньи.
Уж коль за коня полцарства, что ж тогда за любовь?
Скрипели незримые двери и слышались воздыханья,
Порхал рой лепных купидонов и тайной дышал альков.

О, дивная музыка сходов, молчание цвета индиго.
Не спАлось мне, ох не спАлось! Плач чей-то. Тень на стекле.
Что ты ходишь, Ядвига? Умер король твой, Ядвига!
Только на всём, на всём след гербов его и вензелей.

Мне врежется в память надолго - ночь эта, былая баллада.
Зима, стародавний замок. Печаль королевских лип.
Всё минуло, Ядвига. И плакать напрасно не надо.
Что осталось, Ядвига? - Лишь этот твой женский всхлип.

С украинского 20.08.16.

107
Тінь королеви Ядвіги

Вчора я ночувала у кімнаті короля Фердинанда.
Ліжко під балдахіном, золота бахрома.
Цілу ніч купідони несли зі стелі гірлянди.
Чомусь було дуже сумно, чому -не знаю сама.

Давила бархатна тиша. Чаїлися тіні в портьєрі.
Зима за вікном завалиста, і так натопили піч,
що тихо вночі скрипіли вузькі старовинні двері,
розсохлось горіхове дерево, і стіни скрипіли всю ніч.

Казали, ті дивні двері ведуть у горішні покої.
Жила там колись Ядвіга, щаслива із королев.
Вночі спускалась по сходах, торкала двері рукою, -
король до ніг королеви лягав, як приборканий лев.

Які там трони й корони, було тут лише кохання.
Якщо за коня -півцарства, то що ж тоді за любов?!
Скрипіли невидимі двері, і чулося тихе зітхання,
літали ліпні купідони, і тайнами дихав альков.
 
Ця дивна музика сходів". Ця тиша барви індіго".
Не спалось мені, не спалось! Хтось плакав". І тінь на склі.
Чого ти ходиш, Ядвіго? Король твій помер, Ядвіго!
Лише на всьому, на всьому -герби його й вензелі.

Ця ніч мені буде надовго – як рицарська давня балада.
Зима. Стародавній замок. Печаль королівських лип.
Усе минуло, Ядвіґо. І царство минуло, і влада.
Одне лишилось, Ядвіґо. Оцей твій жіночний схлип.