В. Стус. Хоч покоти мячем по цiй дорозi

 C украинского
 

 ***
 Хоть покати шаром по той дороге –
 надсадный взгляд бросаю за собою,
 но не за что там зацепиться мне:
 там даже радость памяти не стоит,
 там горе лемех в борозде забыло.
 Никак не обойти дороги клятой,
 не избежать, не отступиться, нет.
 Сгоревших судеб дымные кресты
 означили путь слабнущей отчизны,
 там бродит мать остывшим полем битвы,
 ломает руки, плачет и клянёт:
 Без дна криница, сколько ж нужно влить
 в тебя воды холодной, родниковой,
 чтоб не усохла? Крови б наточила
 из вен своих, чтоб бил подземный ключ!

 

Оригинал

 ***
 Хоч покоти м’ячем по цій дорозі —
 надсадний погляд скинеш за собою —
 і ніяк зачепитися на ній:
 там радощі, вже й пам’яті не варті,
 там горе в борозні леміш лишило
 і ніяк утекти її, проклятої,
 ні збутися, ні спекатися ні.
 То погар доль, осмалені хрести
 знакують путь охлялої вітчизни,
 блукає мати битим бойовиськом,
 ламає руки, плаче і клене:
 Кринице незглибима, доки ще
 до тебе воду лити джерелову,
 щоб не всихала. Крові б наточила
 зі своїх вен, щоб било джерело!