Лина Костенко. Пастораль XX столетия

Ліна Костенко.(нар.1930)ПАСТОРАЛЬ XX СТОРІЧЧЯ

Как их сносили с поля!
Распухли от крови рядна.
Трое их, пастушков. Павло, Сашко и Степан.
Разбирали гранату. Никакая нить Ариадны
не укажет путь из горя матерям.
А степям
будут жечь в груди оставленные в поле гранаты,
те отбросы войны на липких коровьих следах.
Вот такие мальчишки, курносые сельские аргонавты,
голубята, разбойники, хоть не рожай!

Их рвануло в клочья. Брызнула кровь в костёр, продолжавший пылать.
Их выносили деды, которым не хотелось жить.
Под горой стояла на сносях, как поле, мать.
И кричала та мать:
- Хоть личико покажить!
Личка уже не было. Косточками, залитыми кровью,
усмехалась шея из тонких детских ключиц.
Славные были дети. Казацкого доброго крою.
Когда сносили их, даже солнце упало ниц.

Вечер был и цвели под окнами мальвы.
Под руки держала тех матерей родня.
А одна разродилась, в шестой раз став матерью.
А один был жив. Он умер в начале грядущего дня.

С украинского 12.04.2016

ПАСТОРАЛЬ XX СТОРІЧЧЯ

Як їх зносили з поля!
Набрякли від крові рядна.
Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан.
Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна
вже не виведе з горя отих матерів.
А степам
будуть груди пекти ті залишені в полі гранати,
те покиддя війни на грузьких слідах череди.
Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти,
голуб'ята, анциболи, хоч не роди!
Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров'ю в багаття.
І несли їх діди, яким не хотілося жить.
Під горою стояла вагітна, як поле, мати.
І кричала та мати:
    - Хоч личко його покажіть!
Личка вже не було. Кісточками, омитими кров'ю,
осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць.
Гарні діти були. Козацького доброго крою.
Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.

Вечір був. І цвіли під вікнами мальви.
Попід руки держала отих матерів рідня.
А одна розродилась, і стала ушосте - мати.
А один був живий. Він умер наступного дня.