Людмила Юферова. Простите, замечтавшийся поэт мой
Ваш мир как будто не земной, а лунный,
Где чувства-мотыльки летят на свет.
Вы любите мечтательных и юных,
Хоть Вас гнетёт багаж тяжёлый лет.
О как же сладок этот яд змеиный
И виртуальность, как болеголов.
И Вашу душу мучают картины
Придуманных объятий и любовь.
Бессильна я пред Вашею тоскою,
В бреду, рассудок гаснет Ваш теперь.
И мне достался дорогой ценою
Большой ларец страданий и потерь.
Реальность — с зауряднейшим сюжетом:
Я стала членом гидьдии бабусь...
Простите, замечтавшийся поэт мой,
Что в музы Вам нисколько не гожусь!
С украинского 15.03.16.
О, вибачте, замрiяний поете
Ви живете в ілюзіях поснулих,
Де почуття – фантазії політ,
І любите замріяних і юних,
Хоч несете важезний клунок літ.
Смачна ж яка настоянка ядуча –
Ця віртуальність, як болиголов,
І вашу душу мучать, мучать, мучать
Намріяні обійми і любов.
Я не злікую вам печаль і втому,
Коли ваш глузд у маренні зотлів,
Бо вже везу із ярмарку додому
Велику скриню болю і жалів.
Реальності приземлені сюжети –
Я увійшла до гільдії бабусь…
О, вибачте, замріяний поете,
Що в музи вам нітрішки не годжусь…
Свидетельство о публикации №116031510243