Под колпаком, как будто в западне...

Под колпаком, как будто в западне,
мой чуток шаг, повадки, как у зверя;
развеялось, как в небе дым, доверье,
хоть солнце светит – темнота во мне.

Иду на ощупь я в туманной мгле,
а где-то светит солнце. Я пленённый,
в тюрьме; дни мои мрачны, монотонны,
совсем не радуюсь я жизни на земле.

В печали сердце, мысли так грустны,
давно люблю, но вместе быть не смею.
Объединять нас могут только сны

и вряд ли обмануть судьбу сумею.
От этой боли весь я цепенею, –
так думы мои тяжкие грустны.

* * *
Владимир Ольховой
http://my.mail.ru/community...

Під ковпаком, неначе в западні,
Мій кожний крок відстежує, як звіря.
Розвіялась, як в небі дим, довіра
І хоч і сонце світить - темні дні.

В тумані я навпомацки іду
І десь там світить сонце. Як в полоні,
Неначе у тюрмі- дні монотонні
І зовсім вже не радуюсь життю.

А сердце у журбі думки сумні,
Давно кохаю, разом нам не бути,
І зможем ми зустрітись тільки в сні.

І долю нам ніяк не обманути,
Із тугой біль- здавив він тісно груди
І думи невеселі, а сумні.