казка для Кунiчкi

Влаштовуйся, Кунічка, затишніше, налий собі глінта, вкрийся теплою ковдрою.
І слухай.

У 95-му році живав я під Пітером, в Ленінградській області. Неспішно заростав там лісом покинутий санаторій, а в самому центрі того лісу стояв старий фінський будинок, в якому жили чоловік 10-15. Хтось приїжджав, хтось від'їжджав - загалом, життя текло розмірено і неквапливо.
Господарем того будинку, де вся ця життя неквапливо текло, був хитрун бородань Санич, схожий одночасно і на цигана і на чаклуна.
Так от, Кунічка.
Була у Санича така вечірня фішечка, така розвага - любив він, повечерявши, яку-небудь суперечку влаштувати, і щоб неодмінно в тій суперечці кого-небудь лобами зіштовхнути.
Траплялося це так: сидять хлопці, як жінки від столу пішли. Вечір важкого дня, всі за день напрацювалися, втомилися, горілочки, звичайно, прийняли під ситну вечерю, і тепер в затишку і зручності сидять розімлілі, задоволені, неспішну бесіду ні про що ведуть.
А тієї весни ми совеня врятували - він у вікно одного з покинутих корпусів залетів. Мабуть, з гнізда занадто рано і тому невдало вилетіти пробував. Загинув би - добре, ми обхід вчиняли, побачили. І ось, поки він на крило не встав впевнено, він з Саничем корефанив, у нього на плечі дрімав, коли було можливо. Так що Санич, який ще і в старовинному кріслі з мореного дуба сидів, хитрим оком на всіх поглядаючи, зовсім чаклун чаклуном здавався.
Сидить наш чаклун Санич, прислухається до ледачою і томної бесіді за столом, моменту чекає. І ось на якусь чергову фразу кого-небудь розімлілого - хопу! - раптом шпильку вставить. Та не просто так - з прицілом, що хто-небудь стрепенеться, хто без нього не помітив би, пропустив єресь чужу ... І ось вже Санич сидить задоволений (а з ним ще, хто не сперечальник, а глядач) і кіно своє дивиться . "Філософська суперечка за основи буття еnd за сенс життя" назвою.
Потім надивиться - і вимикає цей телевізор.
Ось одне таке вимикання виявилося таким, що запам'яталося - помирати буду, згадаю напевно.
Він тоді двох приятелів зіштовхнув - Макса і Прохора. Суперечка у них зайшла на тему "Все і нічого - таки одне і те ж, або ніфіга?" Так вони під кінець вже за кордону Всесвіту в думках виходити почали, вже і безодня розверзлася перед ними. І тут Санич на Прошу хитрувато подивився - і каже:
- Проша, а ти коли-небудь спав з п'ятьма жінками одночасно?
................
Прохор з тих кордонів Всесвіту назад на грішну землю навіть не кометою або метеором повернувся, а миттєво припав до неї, як магніт до холодильника.
- Ні - відповідає - А при чому? ..
- А ось при тому, Проша, що не спав, тому й не розумієш, що все і нічого - одне і те ж.

У цьому місці, здається, треба писати

(завіса)