Чого лише не побачиш... Жадан в моём перекладе

С чем только ты не столкнёшься на этих вокзалах:
птичий свист поутру, солнечный сполох,
капли чёрной росы на просмоленных шпалах.
Сначала отсюда выехали коммерсанты —
хитрых пришельцев совсем не опасные банды:
тренированная охрана, ночные курсанты.

Поехали ювелиры, поехали адвокаты,
выехали банкиры, проскочив баррикады.
Хотя с банкиров разве нам что-то надо?
Уехали астрономы, потом поэты.
Ветер натужно зимние носит газеты.
У детишек на шеях кресты, и войсковые береты.

Уехали матери, невестки за ними тенью,
поехали школяры — учёный и чуждый ученью
(томленье о доме, привкус мёда с печеньем).
Поехали любодейки, потом лиходеи.
Трагедии — просто события в их эпопее, —
будет, что вспомнить, от безнадёжности млея.

Здесь остаёмся теперь только мы с тобою.
Возможность мира, как и возможность боя,
не повод, чтоб улепётывать вместе с толпою.
Набожные христиане, уличные бандиты —
нас тяжело убаюкать, но и не вздумай будить ты.
Мы наконец-то свободны быть друг другом убиты.

Я такой же, как ты — у меня такая ж щетина,
такая ж холодная жинка, загар невредимый,
ожоги, порезы, морщинок тонка паутина.
И та же обида на божию несправедливость,
готовность цепляться и за очевидную мнимость,
и, даже грозя кулаками - не оставлять сметливость.

Убей же меня за общие наши печали,
за то убивай, чему в детстве нас научали,
буди среди ночи, греми своими ключами.
Я тоже буду в ответ тебя убивати,
буду твои недостатки припоминати.
Если собьюсь — тебя попрошу подсказати.

Мне тоже чужды и сомнения, и колебанья.
Долги отдаю, оправдываю ожиданья.
Последняя воля тешит близостью окончанья.
Где было начало пути твоего и каков будет финиш?
Ты всегда обретался меж них, и ныне ты с ними ж.
На этих вокзалах кого только не увидишь.

Покуда над нами теплынь повисла,
за гудками локомотивов, за птичьим свистом,
за болтовнёй базарной ночной босоты,
до тех пор, пока здесь остался ещё хоть кто-то —
пусть на железной дороге работают все полустанки,
пусть делятся хлебом и молоком заспанные селянки,
пусть будет маршрут лёгким, спасение своечасным.
Разума — всем счастливым. Радости всем несчастным.

Александр Сорока


Чого лише не побачиш на цих вокзалах:
ранковий пташиний спів, сонячний спалах,
чорна роса на просмолених шпалах.
Першими звідси поїхали комерсанти –
хитрі нечутні приблуди, невидимі зайди,
тренована охорона, нічні курсанти.

Поїхали ювеліри, поїхали адвокати,
виїхали банкіри, минаючи барикади.
Хоча на банкірів то що нарікати?
Поїхали астрономи, потім поети.
Вітер важко носить зимові газети.
Діти носять натільні хрести й зелені берети.

Поїхали матері, поїхали наречені,
поїхали школярі – навчені і невчені
(домашній смуток, присмак меду й печені).
Поїхали злодії, виїхали повії.
Трагічні події, насамперед просто події –
буде що згадувати в смутку та безнадії.

Залишились хіба що ми з тобою.
Можливість миру, як і можливість бою,
не привід, аби тікати разом із юрбою.
Набожні християни, безнадійні бандити –
нас так тяжко приспати і так тяжко будити.
Нам ніщо не завадить тепер одне одного вбити.

Я такий як і ти – в мене така ж щетина,
така ж невитравна засмага, така ж холодна дружина,
опіки і порізи, зморшок тонка павутина.
Така ж образа на господню несправедливість,
готовність використати найменшу можливість,
показати незламність, виявити кмітливість.

Давай, убивай мене за наші спільні печалі,
убивай за все, чого нас колись навчали,
буди мене серед ночі важкими ключами.
Я теж у відповідь буду тебе вбивати,
буду собі пригадувати всі твої вади.
Якщо не зумію – спитаю в тебе поради.

Я теж не матиму ні сумніву, ні вагання.
Сплачу борги, виправдаю сподівання.
Остання воля тішить тим, що вона остання.
Де був початок твоєї мандрівки, і де буде фініш?
Ти завжди був поміж них, ти і нині з ними ж.
На цих вокзалах кого лише не зустрінеш.

Доки тепло стоїть над містом,
за гудками локомотивів, за пташиним свистом,
за голосами базарної нічної бідноти,
доки тут хтось залишається, доти
хай будуть відкритими всі залізничні ділянки,
хай діляться хлібом і молоком сонні селянки,
хай буде маршрут легким, хай буде рятунок вчасним.
Розуму всім щасливим. Радості всім нещасним.

Сергій Жадан