Лина Костенко. Спускаюсь в сад, он чёрный и худой

Ліна Костенко.(р.н.1930).Виходжу в сад, він чорний і худий

Спускаюсь в сад, он чёрный и худой
и яблочные сны ему не снятся.
И шёлка шум походкой плясовой
ему на память оставляет осень.

Я вместе с этим садом подросла,
он, узнавая, взглядом мне в лицо впивался.
В круговороте местных перемен
он старым был и снова обновлялся.

И он спросил: - Чего ж ты не пришла
иной порой, в час моего цветенья?

А я сказала: - Ты всегда хорош,
хоть в эту пору, хоть в иную и до веку.

И я пришла не стряхивать ренклод
и прибыли не жду от урожая.
Чужой приходит в час твоих щедрот,
а я пришла печаль твою встречая.

И в этом нынче все мои права.
Уже садилось солнце за холмами -
и сад шептал шершавыми губами
 прощанья драгоценные слова...

Перевод с украинского 07.11.14.

Виходжу в сад, він чорний і худий

Виходжу в сад, він чорний і худий,
йому вже ані яблучко не сниться.
Шовковий шум танечної ходи
йому на згадку залишає осінь.

В цьому саду я виросла, і він
мене впізнав, хоч довго придивлявся.
В круговороті нефатальних змін
він був старий і ще раз обновлявся.

І він спитав: – Чого ти не прийшла
у іншу пору, в час мого цвітіння?

А я сказала: – Ти мені один
о цій порі, об іншій і довіку.

І я прийшла не струшувать ренклод
і не робить з плодів твоїх набутку.
Чужі приходять в час твоїх щедрот,
а я прийшла у час твойого смутку.

Оце і є усі мої права.
Уже й зникало сонце за горбами –
сад шепотів пошерхлими губами
якісь прощальні золоті слова...