Василь Стус. За роком рiк росте твоя тюрма

С украинского

Из цикла КОСТОМАРОВ В САРАТОВЕ
               
                І

За годом год растёт твоя тюрьма,
за годом год фундамент в землю грузнет,
и над твоею долей заскорузлой
и беспросветной – только смерть одна.

Жди, коль родился. Жди своей чреды.
Жди перед смертью, перед домовиной –
когда ж придёт конец лихой годины
без крошки хлеба, без глотка воды.

На одиноком берегу – ты весь,
всосавшийся в тоску свою улиткой,
зачах от ярости взрывной, великой.
Но межи боли не проходят здесь.

А мир утих, в пожарах отпылал,
не утоливши вековечной жажды.
Тебя, лишив отваги, он однажды
отбросил и проклятию предал.



Оригинал

[З циклу КОСТОМАРОВ У САРАТОВІ]
               
                І

За  роком  рік  росте  твоя  тюрма,
за  роком  рік  підмур'я  в  землю  грузне,
і  за  твоїм  жалінням  заскорузлим,
за  безголів'ям  -  просвітку  нема.

Живеш  -  і  жди.  Народжуйся  -  і  жди.
Жди  -  перед  сконом.  Жди  -  домовині.
Не  назирай  -  літа  збігають  згінні
без  цятки  неба  й  кухлика  води.

Ти  весь  -  на  бережечку  самоти,
присмоктаний  до  туги,  ніби  равлик,
від  вибухлої  злості  занепалий,
не  можеш  межі  болю  осягти.

А  світ  весь  витих,  витух,  відпалав,
не  вгамувавши  вікової  спраги.
Він  висмоктав  із  тебе  всю  одвагу,
лишив  напризволяще  і  прокляв.