Лина Костенко. И я не я, и ты уже не ты

Ліна Костенко. (р.н.1930).І я не я, і ти мені не ти

И я не я, и ты уже не ты.
Скрипят садов, от напряженья, мускулы.
Ночь одиночество на скрипке темноты
играет. Волк по нотам безрассудства
берёт про голод грусть — как под ножом.
Звенят миров обледенелых жбаны.
И воет волк. Рот улицы чужой
в сугроб смеётся чёрными зубами.
И воет волк, ночей моих солист...
Оскалил холод тысячи сосулек.
Вползает волк и тянет стылый хвост,
в созвездии Рыб поймав им пару тюлек.
Ты, волк, присядь. Ты на пороге ляжь.
Сопроводи рассказ свой грустным воем.
Овечью шкуру сбрось. Не нужен камуфляж!
Ты лучше вой. Я помолчу с тобою.
Погрейся тут, ночной ты мой мано,
Хоть возраст наш от сказок уж далёко,
покуда утро в чёрном домино
сыграет с нами огоньками окон.
И солнце горизонт зажжёт огнём,
и блёстки крыш о тьме всплакнут немного.
Лежит метелей белое руно
и пёс скулит смышлёный у порога.

Перевод с украинского 16.07.14.

* * *

І я не я, і ти мені не ти.
Скриплять садів напнуті сухожилля.
Десь грає ніч на скринці самоти.
Десь виє вовк по нотах божевілля.
Бере голодну тугу — як з ножа.
Дзвенять світів обледенілі дзбани.
І виє вовк. І вулиця чужа
в замет сміється чорними зубами.
І виє вовк, ночей моїх соліст…
Заклацав холод іклами бурульок.
Вповзає вовк і тягне мерзлий хвіст,
в сузір’ї Риб вловивши кілька тюльок.
Ти, вовче, сядь. Ти на порозі ляж.
Ти розкажи свою пригоду вовчу.
А смушки скинь. Навіщо камуфляж?
Ти краще вий. А я собі помовчу.
Погрійся тут, моя нічна мано,
хоч ми із казки вибули за віком,
аж поки ранок в чорне доміно
зіграє з нами вогниками вікон.
аж поки сонце перепалить пруг
і сплачуть пітьму стріхи тонкосльозі…
Лежить овеча шкура завірюх…
І скімлить пес розумний на порозі…