Скрипки обiрванi струни

Скрипки обірвані струни  смутком осіннім сповнені,
Сріблом розлитим, плачем вовкулаки при місяці повному.
Літньої ночі пітьма – незнане письмо, прадавньою мовою,
Людством забутою з сивих давен, темною колисковою

Матері світу. Голос все кличе з журбою в тумани білії,
Піснею очерету, мавки покликом, стогоном журавлів в ірії –
Слово неспокоєм стелиться, шовком смарагдовим трав некошених,
Тонкою павутиною долі шляхів плутаних, стежок неходжених.

Трунком терпким п’янкого чар-зілля вечірнього мороку,
Вишитих снами надій не сповнених,  чорним порохом
Спалених крил – не шукай, не знайдеш. Відлетіли ангели.
Кличеш – не чують, шелестом змієвим молитви складені

Слухають у безодні. Сонце сліпить, обпікає, спалює.
Я за тобою в піски безнадії іду. Не відступаючи
Ні на півкроку, подих тамую, раптом розтане марево?
Сон на біду наснився. Спогади ті марнії

В серці плекаю, наче дитя ненароджене, мертвеє.
Скаргами бога відлуння самотності. Твоє безсмертя
Символом втраченим, болі гіркотою  виплету
В тихе закляття, в вінки купальськії. Викличу

Знов  тінь непевну із сутінків – хоч на півмиті…
Кам’яні стіни, хрест… холод тенет твоїх не зупинити.
Душу мою обійми ангела в пеклі плачем,
Місяця сріблом на небесах музика ночі плаче.

13.07.2014