Игорь Жук. Портрет

Я  смотрю на тебя... Нет не двигайся,  просто замри.
Напишу твой  портрет поцелуями  масла и кисти.
На  холсте засыпает внезапно разбуженный миг.
Бог увидит мои потаенные дерзкие мысли.

Я смотрю на тебя...  Поудобнее сядь, этот стул
Под котом так скрипит,  под тобой же он тих, будто мышка.
В чуть дрожащей руке стонет кисть, прикасаясь к холсту.
Изгибается вечность в полотнищах белых неслышно.

Изгибаясь, звенит на мольберте растянутый век.
Бесполезна грунтовка для жизни и лак на портрете:
Осыпается краска, и смертен, увы, человек,
Но в картине ты - здесь, ты одна для меня в этом  свете.

Я смотрю на тебя... Этот мир разгоняет возок,
Есть ему, что терять, он захочет - лишится и рая.
Ну а я не спешу положить мой последний мазок,
И не время еще для осеннего горького чая.

Нет не двигайся, просто замри... и  портрет оживет,
Белой магией знаков сейчас в совершенстве владею.
Забываю про все, ощущая дыханье твое,
И шепчу полотну то, что громко сказать не сумею.

Потерпи еще самую малость, один еще раз
Кисть мечту, будто песик ладошку, оближет.
И внезапно разбуженный миг замирает тотчас.
Бог увидит тебя так, как я тебя  только лишь вижу.
Бог увидит тебя...

***

Игорь Жук, "Портрет"
http://www.youtube.com/watch?v=NuPPssL9i-E

О, не рухайтесь, панно, я не просто дивлюся на Вас,
Я творю Ваш портрет із дрібних поцілунків олії,
На моїм полотні завмирає скуйовджений час,
І побачить вас Бог так, як я лиш Вас бачити вмію

О, не рухайтесь, панно, будьте там, на отому стільці,
Він скрипить під котом, а під Вами принишк, наче миша,
Тільки пензель зітха у моїй ледь тремтячій руці,
Та немов полотно під мазками вгинається тиша.

І немов полотно на мольберти натягнутий час,
Не витримує ґрунту і фарбу життя не тримає,
І вона обліта, ну а я бачу Вас, тільки Вас,
І крім Вас в цьому світі для мене нікого немає.

О, не рухайтесь, панно, хай там світ розганя свій візок, *
В нього є що втрачати, отож хай як вміє втрачає,
Ну а я ще не кваплюсь покласти останній мазок,
І востаннє піднести Вам чашку осіннього чаю.

Не рухайтесь, панно. А тим часом портрет ожива,
Біла магія знаків народжує Ваше обличчя;
І, забувши про все, я шепчу неймовірні слова
Ті, що Вам не посмів, віддаю полотну - воно ближче.

О, не рухайтесь, панно, вже не довго, іще тільки раз,
Жовтий пензлик, мов песик, лизне намальовану мрію,
На моїм полотні завмирає скуйовджений час,
І побачить вас Бог так, як я лиш Вас бачити вмію,
І побачить вас Бог...

***

Перевод с украинского выполнен для Переводных Картинок-Конкурса
http://www.stihi.ru/avtor/trans7