Лiна Костенко. Чорнобиль-2

Леса хрипят застужено, как бронхи.
А в Зоне тихо. Зона будто гроб.
Отнюдь не мирным признаком эпохи
«Чернобыль 2» над лесом проплывёт.

Фантом, костяк, диполь, чтоб зреть далёко,-
Под мышки кроны сосен прихватил.
Там ёжик спит. Зимой он лежебока.
И глаз совы путь нОчи осветил.

Ещё живой олень лишайник щиплет.
А в пнях ещё живёт древлянский бог.
Там всюду оттиски: и лапы, и копыта,
И вышивка крестом поверх снегов.

Но раздвигая сень лесов плечами,
Фантом идёт, куда его не ждут.
И только сёла мёртвыми очами
Его тоскливо в дали проведут.

Акаций и чинар ему не надо,
Ни голосов, ни мальвы на плетне.
И ржавыми остатками фасада
Он может думать только о войне.

Туманны зори, беспокойны воды.
И рыжий лес.  И тропок след сокрыт.
А он стоит. Он царь Антиприроды.
И на ветрах антеннами гудит.




Ліси хриплять застуджено, як бронхи.
У Зоні тиша. Тиша гробова.
Лиш мілітарним привидом епохи
«Чорнобиль-2» над лісом проплива.

Фантом, кістяк, антена дальніх стежень, —
він прихопив ті сосни під пахви.
Там спить їжак. Їжак узимку лежень.
І ніч іде з ліхтариком сови.

Там мох скубе косулька ще не вбита.
У пнях живуть древлянські ще боги.
Там все друкує ратички й копита
і вишиває хрестиком сніги.

Але, ліси розсунувши плечима,
фантом іде, куди його не ждуть.
І тільки села мертвими очима
його у далеч тоскно проведуть.

Йому не треба кленів і акацій,
ні голосів, ні мальви на тину.
Вже навіть ржавим залишком локацій
він може думать тільки про війну.

Не ясні зорі і не тихі води.
І ліс рудий. І стежки аніде.
А він стоїть. Він цар Антиприроди.
І на вітрах антенами гуде.




Фото из интернета