Під`їхав поїзд. Знов дорога
Змією в`ється нам під ноги.
Навпроти сівши, червонію,
Дивлюсь в обличчя - ледь не млію.
Зібравши волю в кулачок,
Слова кидаю, мов мачок.
Твій погляд п`ю, як свіжу воду,
Незнаних хвиль учу природу.
В очах квітують незабудки,
Розмова л`ється стрімко й хутко.
З тобою зовсім незнайомі,
Безодня серця - невідома.
Бажаю спрагу втамувати -
Волошки сміливо кохати.
Та розклад наших поїздів
Не має спільних почуттів.
Твій їде прямо, навпростець,
А мій - хвилясто, у кінець.
Дороги поруч, та вагони
Не всим спиняються перонам.
Посвящается Попутчику.
Автор фото неизвестный.
Незабудки 29. 12. 2013
© Copyright: Ярослава Луговая, 2013
Свидетельство о публикации №113122909340
Свидетельство о публикации №113122909340
Рецензии
