Леся Украинка. Тишь морская

                Перевод стихотворения Леси Украинки 1871-1913)


В час горячий полудённый
Только выгляну в оконце –
Ясно небо, ясно море,
Ясны тучки, ясно солнце.

Этот край залит весь светом
И купается в лазури,
Видно, здесь и не слыхали,
Что бывают в свете бури!

Тишь на море… еле-еле,
Чуть колышет море волны;
У челнов на водной глади
Ветер паруса не полнит.

Волны перлами на берег
С тихим плеском набегают;
Вьётся тропка золотисто
Кто-то лодочкою правит.

Правит кто-то малой лодкой,
Тихо вёсла поднимает,
И сдаётся, что с тех вёсел
Щедро золото спадает.

Как бы я теперь хотела
Сесть на малое судёнце,
И златой поплыть дорогой
На восход далёкий солнца!

На восход плыла б я солнца,
От восхода – до захода,
Тем путём, что проложило
Ясно солнце через воду.

Не страшны мне были б ветры
И подводные слиянья, 
И не вспомнила б о них я
В крае вечного сиянья.



                Оригинал

ТИША  МОРСЬКА

В час гарячий полудневий
Виглядаю у віконце:
Ясне небо, ясне море,
Ясні хмарки, ясне сонце.

Певне, се країна світла
Та злотистої блакиті,
Певне, тут не чули зроду,
Що бува негода в світі!

Тиша в морі… ледве-ледве
Колихає море хвилі;
Не колишуться од вітру
На човнах вітрила білі.

З тихим плескотом на берег
Рине хвилечка перлиста;
Править хтось малим човенцем,   
В’ється стежечка злотиста.

Править хтось малим човенцем,
Стиха весла підіймає,
І здається, що з весельця
Щире золото спадає.

Як би я тепер хотіла
У мале човенце сісти
І далеко на схід сонця
Золотим шляхом поплисти!

Попливла б я на схід сонця,
А від сходу до заходу,
Тим шляхом, що проложило
Ясне сонце через воду.

Не страшні для мене вітри
Ні підводнії каміння,   
Я про них би й не згадала
В краю вічного проміння.

1890.


Фото автора перевода