Лина Костенко. Между прочим

 
Коли стану уже некрасивою
И буду совсем я седою,
Надеюсь, тебе буду милая –
Кому-то совсем никакою,

Кому-то – лихою, упрямою,
Иным, может, ведьмой иль коброю.
А между тем, если искренно,
Была и плохой я, и доброю,

И взбалмошной, и несинхронною
С теориями и практиками;
И болела во мне ирония
Всеми клетками и галактиками.

Но не знала мещанская стая,
Как жила я, терзаема лихом,
Как душа металась, страдая,
Забинтована белым смехом.

Жизнь – как бег был по минному полю,
И хотелось иметь по-прежнему
Хоть бы тот магазинный минимум:
«Люди, будьте взаимно вежливы!»

А была б на то моя воля,
Написала б везде курсивами:
«Как же много на свете горя, –
Люди, будьте взаимно красивыми!»

МІЖ ІНШИМ

Коли я вже буду сивою,
і життя моє піде мрякою,
я для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мені іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!