Ганна Осадко. Мухи дрозофилы

            Они появлялись на кухне каждое утро,
            Вечно бодрые,бессонные и бессмертные,
            Как голоса ведущих из радио "Эра",
            Смотрели на нас свысока, как безымянные
            Прадавние божки-идолы с неба,
           "с ними надо бы что-то сделать"- вздыхала я,
           "ага, надо" ты подтверждал,
            мух разгоняя рукою.

            Однажды утром их стало намного больше,
            И ты, не выдержав, вытащил пылесос:
            Тёплый воздух проглатывал их, причмокивая -
            Все поколения,поселения, мегаполис,
            Мух дрозофил -
            Ам!


           "Представляешь, нынче у них был армагеддон",
            я констатировала, потягивая кофе.
            Ты согласился - "Наверно."

            А на следующее утро на потолке появились новые.
            - "Бляха" - вздохнула я,
            - "Муха" - откликнулся ты
            - "Пара наверно вчера осталась, вот они и размножились...Точно Ноевы дети после потопа... Слу,а как это у них происходит? После...?
 - "Ты что?! Они ж примитивные, ну, как амёбы в туфельках, только с крылышками!
Это же просто инстинкт, милая ты моя...

              А ночью, когда мы спали, утомлённые, после ласк
              За окном пролетала тарелка.
              И женщина(думаю, женщина,раз любопытна)в сияющем скафандре,
              глядя на нас,
             (моя расхристанная голова на твоей руке,
              впечатаны складки на скомканной постели)
             
              Спросила у мужа - понятно, что телепатически:

            -"Слу, как ты думаешь, у людей, как происходит э т о? После...?
            -"Да ты что?! Они ж примтивные! Как дрозофилы - только чуть дольше живут.Это просто инстинкт, моя дорогая...


         ... он тут же вытащил звёздный пылесос
             и без укоров совести,
             и нас, и наш дом и город -
             Ам!
 

                *   *   *            
 

           мухи дрозофiли

            Ганна Осадко

   

Вони з'являлись на кухні щоранку,
Завжди  бадьорі, невсипущі та невмирущі,
Як голоси ведучих із радіо «Ера»,
Дивились на нас зі стелі
Зверхньо, буцімто  безіменні
 прадавні божки із неба,
«тре щось із ними робити», - зітхала я,
«угу, треба», - підтверджував  ти,
Наганяючи їх рукою.

Якогось ранку їх знову побільшало,
І ти, не втерпівши, притягнув пилосос:
Тепле повітря ковтало їх, аж прицмокуючи –
Цілу генерацію, мегаполіс, поселення
Мух дрозофіл –
Ковть!

«Уявляєш, а в них щойно був армагеддон», -
Констатувала я, цмудлячи каву.
«Мабуть», - погодився ти.

Наступного ранку на стелі з'явились нові.
- Бляха, - зітхнула я.
- Муха, - підтвердив ти.
- Певно, лишилося вчора двійко, то і розмножилися… Ніби Ноєві діти опісля потопу… Слу, як ти думаєш, а у них, дрозофіл, як оце відбувається? По любові?
- Тю, ти чого? Та вони ж – найпростіші! Ніби амеби у туфельках, тільки з крилами! Суто інстинкти, мила...

А вночі, коли ми спали, натомлені після любощів,
За вікном пролітала тарілка,
І жінка (мабуть-таки жінка, бо допитлива )  у сяючому  скафандрі,
Дивлячись на нас

(моя розхристана голова – на твоїй руці,
Впечатані складки пожмаканої постелі) –

запитала  у свого чоловіка – звісно, телепатично:

- Слу, як ти думаєш, а у них, у людей, як оце відбувається? По любові?
- Тю, ти чого? Та вони ж – найпростіші! Як дрозофіли, тільки трішечки довше живуть… Суто інстинкти, мила!

…а тоді дістав пилосос зоряний  -
І без жодних докорів совісті –
Нас, і будинок, і місто -
Ковть!


© Copyright: Ганна Осадко, 2012
Свидетельство о публикации №11211095121