Серпневий ранок
у прохолоді затишних алей
закохано витьохкує співанку
якийсь несправжній ніби-соловей.
Сумні жоржини зіткані з любові,
легенько пестять пелюстками світ,
укрили рясно роси світанкові
цей неповторно полум’яний квіт.
Дерева сплять, змережані журою,-
надходить осінь, лічить їм літа…
Бентежну душу, сповнену красою,
серпневе літо тихо пригорта.
Свидетельство о публикации №112082406393
Настоящий поэт ничего не выдумывает и не приукрашивает - он просто больше видит и чувствует. Спасибо тебе, Инночка!
Виктория Волина 25.09.2012 21:02 Заявить о нарушении