Василь Стус. Перевод с украинского

                Верстаю шлях — по вимерлій пустелі,   
                де мертвому мені нема життя,               
                за обріями спогаду — оселі               
                ті, до котрих немає вороття.               
                А все ж — бреду, з нізвідки до нікуди, 
                а все ще сподіваюся, що там,               
                де кубляться згвалтовані іуди,               
                мале є місце і моїм братам.               
                Побачити б хоч назирці, впівока             
                і закропити спраглий погляд свій.          
                Зміїться путь — вся тьмяна, вся глибока,
                і хоч сказися, хоч збожеволій.               
                Бо вже не я — лише жива жарина          
                горить в мені. Лиш нею я живу.               
                То пропікає душу Україна —               
                та, за котрою погляд марно рву.               
                Та є вона — за міражів товщею,               
                там, крізь синь-кригу світиться вона      
                моєю тугою, моєю маячнею               
                сумно-весела, весело-сумна.               
                Тож дай мені — дійти і не зотліти,         
                дійти — і не зотліти — дай мені!            
                Дозволь мені, мій вечоровий світе,         
                упасти зерням в рідній борозні.               




Торю свой путь по вымершей пустыне,
где мёртвому мне жизни больше нет.
За горизонтом памяти доныне
все те, к кому давно забыт и след.
А всё ж – бреду, куда-то ниоткуда,.
а всё ж надеюсь на благую весть,
что в том краю, где мечутся иуды,
хоть малое для братьев место есть.
Увидеть бы, хотя бы на мгновенье,
утешить взгляд, пусть дальше – только тьма.
Змеится путь, и нет отдохновенья,
и хоть взбесись или сойди с ума.
Ведь я – не я, лишь искорка живая
горит во мне. Лишь ею я живу.
Мне душу Украина обжигает –
та, о которой грежу наяву.
Но есть она – за миражей стеною,
сквозь сини льдов - сиянья забытьё,
сквозь бред ночной, моей души тоскою
я слышу смех и горький плач её.
О дай, судьба,  дойти  - мой путь очерчен,
сквозь  мрак и бездну – в путь, к родной гряде.
Позволь же мне, о свет мой предвечерний,
зерном упасть в родимой борозде.