Не упiзнав себе в пiтьмi

Не упізнав себе в пітьмі

Не упізнав себе в пітьмі,
Коли тривогою наповнилися груди,
Коли рука стискала тіло,
Відбите, згорблене від тіні
Ховалась зірвана душа.
Неначе тліла у котлі,
Де утрачала з кожним рухом
Обличчя вогняне своє.
То я стояв серед каміння,
Коли тебе тягли у світ,
Де я прикований кайданами
З кутка в куток ходжу німий,
Лиш тільки полум'я тривожить
Серед глибокої пітьми,
У тлі, де згорблена надія
Рахує кожен день часи,
Блукання півночі тривожить
На дні запалений вогонь.
Його диявол кістками колотить,
Щоб краще чути біль і крик,
Лиш відчай стороною ходить
Боїться показатися на світ,
Коли проміння зображає,
Іскрою грається в котлі,
З стіни додолу пробігає
Павук, що павутину в'є.
Він наче з мене посміхається,
Бо знає я зустріну смерть,
Щоб в тілі прогризати місце,
В якому відбудує світ,
Похмурих стін і вічної безодні,
В яких хитається скелет.
Стискає сирість моє тіло,
Стіна не гріє, а гудить,
Неначе черви об'їдають
І смокчуть кров, чуття гнітять,
До безкінечної хвилини
Свій дивний танець проведуть,
Де вдарить маятник годину,
Година кволості стискає
Кайдани тяжкі на руках.
У безнадії давлять, б'ють,
Щоб задушитися сльозою
Мого понурого життя.
Щоб шкірою латати килим,
Який постелиться в пітьмі
Для жадібних, прудких комах,
Що рознесуть пробите тіло
У землю каяттям сліпим.
І між світанком до знесилення
Почують страхітливий крик,
Що віднесе твою свідомість
У мій холодний, божевільний вік.