В помийнiй ямi жити славно

В помийній ямі жити славно

В помийній ямі жити славно
Весь час терпіти і страждати,
Аж доки випаде з душі
Хмільна і зраджена омана.
Що світ чудесний і близький,
Але під брудом невідчутно,
Як доїдають таргани
Моє спотворене обличчя.
Цей світ близький до моїх ран,
До моїх сліз, до криків з вулиць,
Де лише стогоном вдихають
Дитячі скривджені уста.
А я терплю коли ударять,
Коли на мене зазіхають,
Бо сльози із очей злітають,
Де лише глина на руках
Дере із ями скиглить, скиглить
Моя розідрана душа,
Коли її не відчувають
Завжди штовхають, б'ють і лають.
Хіба я люті заслуговую,
Коли схиляюся до вас,
Хіба плювок в моє обличчя
Омиє зірвані серця?
Мій крик лунає серед люду
Страшної правди мука, мука,
Сльоза, що землю роз'їдає,
Які зносили мої руки,
Що заробити копійки,
Покірно голову схилили.
Я не змовчав, я не стерпів
Таку несправедливість,
Де кожним розкоші і втіха
Не заслуговуванні маєтки
І мільйони за плечима,
Але я мовчки йшов до мрії,
Спокуса, жалість не давила,
Бо в очі я дивився сміло,
О тим, хто харкав і плював
В моє ображене обличчя.
Я пам'ятав гіркі удари,
Солодку кров, сліпу оману,
Весь час з обачністю ішов
І провалився у глибоку яму.
Мене з'їдали черв'яки,
І таргани у серці жили,
Лиш кров по венах булькотіла,
Дивися я живу в смітті,
Де крик задушує сміливих,
Ти по забув мене у брудові,
Убитим криком і простудою.