Крiт

Кріт

Чи химерне те обличчя,
Чи від болі серце б'ється?
Але чую під землею
Щось непрошене скребеться,
Десь отут, отут кричить і на мене поглядає.
Ох, яке сліпе те серце,
Що в житті не куштувало,
Ні комах, ні гробаків,
Ох, яке сліпе те серце,
Що ніколи не згрібало
Із землі останні крихти
І у прірву увігнало,
Чому б'єш мене по тілу?
Я не бачив того світу,
Я не чув о ті слова,
Що всю землю продавали, забирали у людей,
Я з щурами вік свій зводив
І ніколи я із роду
Не вбачав такого роду
Побудову того світу
На кістках, на крові й поту
І велике ото щастя,
Що сліпим я народився,
Я не бачу о те горе,
Що в людей, що в їхнім серці,
А якщо б і заглянув,
То побачив у тім серці каменюку я глибоку.
От чому тоді їм йти і ламати собі ноги,
А мені глибокі ями відривати, заривати?
Винуватця ясно бачу,
То усе життя потворне,
Винуватця ясно бачу,
То над шиєю мотузка,
Сильно, сильно обгортає не дає мені дихнути.
Чи химерне те обличчя,
Чи від болі серце б'ється?
Але чую під землею,
Щось непрошене скребеться.
Знов на дереві звисає
Тіло мертве розгніває
І для світу відкриває,
Нову істину гірку,
Непотрібно нахилятись,
Щоб душило відчуття,
Порожнечі в мертвім тілі,
Не гниє, а багровіє все від крові по блідніє,
А із часом ожиріє
Правда зморена сліпа
Попід кручами суха
І спітніє вся спина,
Павутинням огортає
Всі відкопані міста,
Черепа відлиті тінню,
Де блукає відчуття
Дивних ритмів і покою,
Щоб відчути ті слова
Під могилою в траві.
Мовчазна о та душа,
Як і тіло почуває
У собі людську присутність,
Де закінчується гра
В боротьбі за краще місце,
Виживає найсильніший
Той, що швидше ями риє
І схиляється покірно
Злидням вічним на землі.