Зграя

Зграя

Ворожий погляд, де міста
Закам'яніли від насильства,
Хто роздягає юнаків
І проповідує убивство?
Лиш для наживи і утіх
Гвалтує віру в справедливість,
Де завжди виняток один
Той виживає, хто сильніший,
Хто міцно на землі стоїть,
Але знайшовся серед них,
Який не вірив в їх закони
І марнославство під ножем
Свавілля кожного у змові,
Він проти зграї, проти тих,
Які калічили і били
Йому подарували гідне слово
З яким миналась боротьба,
Лиш той закон брудний і кволий,
Схиливши тисячі людей,
Завжди примушував згинатись
Все покоління бідноти,
Смердючих ям задуха, сморід,
Ніхто, ніхто усі мовчать,
Де серед тухлої опіки
Знайдеться лагідна душа,
Аж ні таких немає,
Лише цікавляться грошима,
І наступають на коліна,
І посміхаються в обличчя,
Ось, бачиш нація моя,
В якій безжальність, діра,
Тупоголова молодь і пора,
В якій тебе ніхто не чує,
Лише бокали стукотять,
Щоб напоїти кожне горло,
Що косо дивиться у бік
І руку тягне, дайте хліба,
Маленькі діти, як раби
Знов позбирались біля мене,
З кишені вигріб я усе
І протягнув останні крихти,
І похилився до землі від болі, що стискало тіло,
Де небо зобразило те,
Що коїлось у грішнім світі,
Де не почує, не прийде на мить довіра, справедливість,
Всі продаються за копійки,
Лишайте свій байдужий хист
У стінах грізної епохи,
Зів'яне зраджена любов,
Нащо приречені ми знову
У зграї п'яних дітлахів,
Чи є у нас іще свобода,
Яку бажали ми віки?
О так приречені мовчати,
Мовчанням жалість напоїв,
Свободою забутися в собі,
Почути кожного у зграї,
Немов повчаючи себе
Останній день триматись гідно,
Але багато тут таких,
Які у змові з іншим світом,
Де правлять гроші, розкіш, слава,
І цим завдячують собі,
Де гра ведеться на життя,
Один невірний крок,
І ти залишишся порожнім
У річці знайденим сліпим,
Аж тут наркотики, жінки
І проституція віками,
Один приходить в зміну іншим,
Де на плечах один, лиш бруд.
Я не цінив смердюче кодло,
Бо виріс і ступив на шлях,
Який пройшов не кожний,
Коли устати я хотів з багнюки гіркої
Усе чекали ви нагоди
І ніж точили за спиною,
Так можна жити без закону, без правосуддя,
Де всіх спіткає нас негода,
Так можна жити без любові
Ні в що не вірити ніколи,
Ніщо не бачити ніколи
В безодні тисячі віків,
Прожити тарганом на світі
Від зла прокинутись на мить,
Де помирає наша гідність,
Де в'яне, скиглить, просить їсти
Велика нація моя,
За що ж приречені отак
Скінчити у помийних ямах?
Де з ран видніються кістки,
Лише обжерлива надія
Десь там далеко у душі
Все ниє за утрачені віки,
Ніким не прикриваючи дивіться,
Дивіться любі ми одні
Готові відчувати силу,
Надати слабким допомогу
О тим, що точать нашу кров,
Плече підставити єдине,
Заради світла, доброти
Не згине світ людської віри,
А згинуть погляди сліпі
Ті, що підіймались тяжко,
Щоб вічне полум'я нести,
Що власне тіло пожирає,
Але ніколи не схилятись
О тим, що рідну матір б'ють,
О тим, що ріжуть по живому,
Лиш гордо встати на коліна
Не кожен зможе це терпіти,
Не раз наповнить чашу крові,
Як гіркуватого вина,
Що побіжить по кожнім тілі
Себе шукаючи і цілі,
Заради посмішки дітей
І сироти, що просить їсти,
Отам завжди моя душа,
Блукає місця не знаходить,
А хто ж їй дасть напитись волі,
А хто їй дасть того тепла,
Хто заспокоїть тихим словом,
Хто буде вірний до кінця,
Хто буде вірний до кінця
Своєму бідному народу,
Молитись за чарівний край,
Який повінчаний вінками?
Лише спиняюся на мить,
Щоб зазирнути чи залишилася надія,
Ступати тяжкий крок вперед.