Поклик пiтьми

Поклик пітьми

Ця ніч для мене не спокійна і серце рветься із грудей,
Десь там у сутінках ридає дитя скалічене одне.
У нього з'їдене обличчя землею злизане воно
З могили вилізла пітьма і знов блукає серед люду.
Руками розтрощила дошку і кров стікає із руки,
То чує кров людська потвора,
Залиже рани і вперед.
Слиною капає химера і хоче їсти аж коли,
Світанок спалить їх тіла, а Люцифер у царстві ночі,
Велику чашу підіймає і п'є за себе, за людей,
Які ніколи не любили, які ніколи не жили,
А лише билися за зло і ненависть у світі.
Він їсть їх поглядом німим,
Він п'є їх кров завжди, завжди
За них він почуває слабкість,
А інші всі в вогні горять.
Так вірте краще злій пітьмі,
Де світло тіло не запалить
Між стін із каменем в душі,
Шукайте у пітьмі дорогу,
Пітьма дарує всім обійми,
Де сирість схрещена із страхом
І тяжко, тяжко йти вперед,
Якщо хтось за спиною твоєю дихає
Ти хибно йшов зі мною вперед,
Бо тут слабким не місце
Тут місце безсердечним людям,
Тут місце кривд і місце люті.